Влітку й за гарної погоди їхній хід життя такий: — О другій чи третій годині ночі, як тільки заспіває півень, — який незмінно сидить у головному возі, слугуючи водночас і годинником, і віщуном погоди, — цумаки готуються до від’їзду, ловлять биків, відпущених на ніч, знову запрягають їх і тягнуться далі. вісім-дев'ять годин дуже неквапливо, потім вони приходять до місця, де є хороша вода і пасовище. Потім деякі чоловіки знову відпускають худобу, а інші займаються розведенням вогнища, збираючи для цього, як керівники караванів в Африці, висушений на сонці гній, сіно та солому або дрібні уламки зламаних коліс, ретельно відкладені для цієї мети. Невдовзі вогонь під чайником так лагідно потріскує, як у лісистих місцевостях Польщі, і пшоняна каша або борщ (єдина страва, яку коли-небудь подавали на їхні столи, чи то на сніданок, чи то на вечерю, чи вечерю) швидко розігрівається. Їхні міцні та нехитрі зуби успішно атакують твердий, грубий хліб, званий сухарі, який вони приносять із собою з дому, і, щойно груба їжа закінчується, вони знову вирушають у дорогу. У другій половині дня волам знову дають короткий відпочинок, а третю і останню зупинку роблять на заході сонця. Потім вони формують свої вози у правильний паралелограм на широкій дорозі, як правило, вісім-десять завдовжки та п’ять-шість завширшки, з достатньою кількістю місця, щоб зручно проїхати та полагодити все, що зламано чи не в порядку. Знову розгорається соціальна ватра, знову хрумтять «сухарі», випивається бульйон, а потім усі лягають під звуки меланхолійної нічної пісні, в мінорній тональності, що завмирає в безголосому степу, як чумаки засинають на траві. Зі сходом сонця знову крик півня приводить все в рух, щоб відновити незмінний розпорядок дня.
Незвичайно, що в дощову погоду волові шкури раняться, так що каравани не можуть йти далі, а змушені спокійно чекати, поки закінчиться дощ. Таким чином, бізнес іноді переривається на кілька днів. Звичайні й порівняно заможні цумаки оїди подорожують із Великодня до жовтня, оскільки після цього періоду сильні снігові бурі роблять подорожі дуже небезпечними. На всій території Південної Росії літо - головна пора для торгівлі і комерційних зносин. На півночі відбувається якраз навпаки; бо на всіх землях, що межують з балтійськими портами, найважливіша торгівля ведеться взимку по прекрасних стежках, утворених твердим снігом.