Наступного ранку, коли в хатах виднілися лише де-не-де вогники, наша машина знову котилася степом. Залишивши позаду Єлисаветгрод, ми вперше побачили крихкий вапняк, який лежить скрізь під пліснявою та глиною степу і є основним будівельним матеріалом від цієї частини країни до берегів Евксину, оскільки деревини надзвичайно мало. Цей камінь такий товстий і крихкий, що його можна обробити пилкою й сокирою, як дерево, і справді він є не чим іншим, як конгломератом раковин, які утримують разом дуже слабкий цемент. Зазвичай його розрізають на блоки по два з половиною фути завдовжки, по один фут завширшки і завглибшки, і з цих блоків будують міста Одесу, Миколаєв, села німецьких колоністів і всі ті, коротше кажучи, які не складаються, як житла малоросів, молдаван і болгар, лише з глиняних халуп або ям, виритих у землі. Огорожі та шлюзи, а також містки, на жаль! усі зроблені з цього каменю, і в деяких відношеннях це, звичайно, зручний матеріал, оскільки з нього легко побудувати чудовий будинок з колонами, архітравами та всілякими прикрасами, які виглядають дуже добре, якщо вони нові. Його краса, однак, дуже короткочасна, бо камінь насправді є найжахливішим будівельним матеріалом, він такий м’який, що на ньому можна зробити позначку цвяхом або пробити в ньому палицею, і такий пористий, що він всмоктує вологу, як губка, і пропускає вітер крізь стіни завтовшки три-чотири фути. Звичайно, всі споруди, зведені з його допомогою, швидко руйнуються, а степові села та міста вкриваються новими руїнами. Більшість будинків розвалюється, огорожі розвалюються, а мости в такому стані, що їхати по воді краще, ніж їх перетинати. У містах Севастополі, Миколаєві та передмістях Одеси повно таких руїн, а пам’ятники на церковних цвинтарях, встановлені як вічні пам’ятники лише десять років тому, виглядають так, ніби вони стояли тут століттями.
Якщо, як імовірно, стародавні греки використовували цей камінь при зведенні своїх міст Ольвії, Херсона, Одеси тощо, то не дивно, що деякі з них зникли настільки повністю, що не залишили сліду, а інші залишили лише найнезначніші уламки. Для ілюзійців, які так люблять швидко закінчувати справи, цей Btone, звичайно, справді знахідка.
Від Єлисаветгрода до Миколаєва немає нічого гідного назва міста — лише маленькі села та поштові станції. Родючість країни також зменшується, коли ми наближаємося до Чорного моря, бо, хоча ґрунт такий же багатий і глибокий, як завжди, вся голота землі несприятлива як для саду, так і для поля, і пристосовується лише для пасовища. У безпосередній близькості від Одеси та інших великих міст, справді, великі масиви тримаються під плугом, але це просто завдяки попиту, створеному цими містами; справжні житниці Одеси — у Бессарабії, Поділлі та Малоросії.