Ніштадтська угода, за якою балтійські провінції передавались Росії, дозволила німцям зберегти їхні громадянські конституції та привілеї, а також їхні дворянські корпорації. Ця поступка була частково результатом їх власної хороброї оборони, а частково великодушності та упередженості Петра Великого щодо цих країн. За цією угодою німці повинні були не тільки зберегти свою власну мову, свою лютеранську релігію та отримати підтвердження у володінні всією своєю земельною власністю, але й міста повинні були зберегти свої старі вільні конституції, а також свої привілейовані гільдії та корпорації, а дворяни — свої коледжі, лицарські ордени, титули та права. Губернії оголошувалися вільними від деяких російських податків і від обов'язку комплектувати рекрутів до армії. Але багато з цих прав відтоді були значно порушені. Податки дедалі більше плющили їхню торгівлю, і від них вимагають рекрутів, як і від інших володінь руських. Імператриця Катлерін, справді,
зробила все можливе, щоб стерти всі особливості балтійських провінцій і зробити їх повністю схожими на решту імперії; але Павло, її наступник, частково заради того, щоб догодити вельможам, а більше заради того, щоб зірвати плани своєї матері, скасував усе, що вона зробила.
В даний час міста мають своїх старих німецьких магістратів, ратшернів і олдерменів, так само, як і старі імперії німецьких міст. Дворяни Ліонії та Естонії утворюють три колегії: Езеля, Естонії та Лівонії. Ці колегії посилають депутатів на Ревальський, Ризький і Аренсбурзький сейми, які збираються кожні три роки. Ці дієти очолює Adelsmarschall. Вищим органом є колегія Landrdthe, колишній вищий уряд країни. Лицарські ордени залишаються закритими корпораціями, і ніхто, ні росіянин, ні німець, ні іноземець, не може вимагати прийому в них. Вони за бажанням надають або відмовляють у праві корінного населення (натуралізації), а разом з ним і в праві володіння земельною власністю або зайняття будь-якої державної посади.