"О, ні, сер! Я б цього не витримав!" відповів він. «Але інколи я змушений затиснути йому вуха, — зауважив старший брат, — коли він надто нагадує мені наших матір і сестер або лінується до роботи». Двоє вродливих молодих кравців надзвичайно насолоджувалися гарними подарунками нашого пуделя, і їхня розмова за вечерею була сповнена духу та гумору, як зазвичай у низьких росіян. Було пов’язано багато анекдотів і розказано кілька цікавих подробиць про країну. Між іншим я чув, що росіяни цього району завжди клали на могилу своїх покійних друзів пляшку коньяку і драбину; останній призначений для душі, щоб піднятися на небо, перший, щоб освіжити її в дорозі. Пляшки з бренді крадуть дуже часто, але злодії завжди залишають драбини. Звичайно, було б надто жорстоко позбавляти мертвих способу потрапити на небо; крім того, це привілей, якому злодії, ймовірно, заздрять їм менше, ніж їхнім пляшкам бренді.
О четвертій годині наступного дня сніг знову затріщав під нашими санчатами. Чудово, які світлі ночі на цих засніжених рівнинах, яким би хмарним не було небо. Не було видно ні місяця, ні зірок, ні північного сяйва, але було так світло, що ми могли чітко бачити все на відстані сорока чи п’ятдесяти кроків навколо нас. Ми легко розрізняємо різні гілки дерев.
Дорога була напрочуд нерівною, і нас безупинно носили вгору та вниз тисячі ухахуї на снігу. Наш коаклунан був невтомно активним і обережним, проводячи нашу екіпіровку через усі ці перешкоди. Він то вів, то вів коней, весь час співаючи й показуючи нам на дорозі все, що варто було б привернути увагу, вистрибував із саней, щоб утримати їх, коли вони загрожували розладнати, і сідав то ліворуч, то праворуч, щоб зберегти рівновагу. Коротше кажучи, він був такий активний, що нам було аж соромно за власну лінь.
Ліси були чудові, а видовище дерев, що схилилися під вагою снігових кристалів на кожній гілці, було дуже мальовничим. Групи росіян теж, що працювали на узбіччі дороги, гарні старі та вродливі здорові молоді, усі вкриті снігом, як дерева, були гідні олівця художника. Дійшовши до корчми в Глухові, ми забажали вина; тому ми розбили наші пляшки, викинули вино на стіл^ і порубали його на шматки великим ножем. Потім ми кинули шматочки в склянки й налили гарячої води, адже насправді все в нашому шпайз-пуделі було заморожене. Масло, масло, ковбаси — все було тверде, як камінь, і все треба було повернути до природного стану за допомогою печі.