Власники цих територій завжди прагнули, наскільки це можливо, зберегти принцип єдності та неподільності. Вони ніколи не ділять свої маєтки, а залишають їх старшому синові, а інших синів і дочок забезпечують по-різному. Кілька маєтків також ніколи не об’єднуються в один, бо лорд, який володіє кількома маєтками, завжди тримає кожне маєток строго окремо, під різною адміністрацією.
Селянство одного стану разюче відрізнятиметься одягом, манерами та звичаями від селян інших. Кріпаки кожного домену мають багато особливого у формі та моді своєї упряжі, у крої та кольорі своїх пальт і капелюхів, а також у своїх звичаях на весіллях, святах тощо. Навіть їхні моральні риси дуже різноманітні, так що селяни одного стану будуть злодійськими, жорстокими й брехливими, тоді як селяни іншого — чесними, цивілізованими й вірними.
Поміщики тримають кріпаків різних станів строго окремо. Вони забороняють і всіляко перешкоджають змішаним шлюбам кріпаків, що належать до різних володінь.
Резиденція вельможі та його сім'ї, яка називається «Хоф», зазвичай розташовується на пагорбі або на березі річки. Він складається з головних житлових приміщень, будинків для гостей, будівель для домашнього господарства, а також зі стаєнь, оранжерей, млинів, пивних, постоялих дворів, винокурень тощо, що часто становить двадцять або тридцять різних будівель, оточених садами, парками, лісами та кукурудзяними полями. Селяни живуть на деякій відстані від "Hof", в навколишніх лісах і болотах, поділені на невеликі громади, які називаються німецькою ^' Bauerhqfen'^, а латиською "GesindeJ". До кожного "Gesinde" приєднані невеликі шматочки землі, які селяни обробляють для власної вигоди. Ці шматки землі знову поділяються по-різному, основна частина належить Wirth of the Кожен Gesinde повинен включати в себе все, що йому потрібно: шматок землі для жита, інший для льону, інший для овець і інший для випасу худоби, шматок води, шматок лісу, сад, вулик і так далі.
Усі домени є або приватними маєтками, коронними землями, церковними землями або міськими землями. Коронні землі зазвичай віддавали німецьким дворянам. Пастирські маєтки, або церковні землі, в усіх відношеннях нагадують дворянські маєтки, маючи власні Хоф, Гезінде, сади, ліси, луки тощо. Пастор у балтійських провінціях є таким же землевласником, як і сам його благородний покровитель.