Маленькі істоти жалібно скиглили й плакали, дуже нагадуючи немовлят; Я ніколи не міг повірити, яка дивовижна спорідненість існує між дитячим криком людини та криком ведмедя. Поштмейстер поставив у кутку кімнати кошик, у якому приготував для них гніздо, і всі вони, збившись, заповзли туди. Дехто нюхав холодну стіну, ридав, зітхав і скиглив, ніби шукаючи теплих грудей матері. У всіх п'ятьох було сіре, мазке і не дуже пахуче хутро, а на шиї кільце білосніжного волосся. Поштмейстер сказав нам, що ця хутряна раса з білим кільцем Авіт на шиї була характерною для цієї частини Лівонії. Це найбільший з усіх видів ведмедів, але його шкура не так цінується, як шкіра брата Мі або чорного ведмедя.
Ведмеді, як і всі дикі тварини, дуже бояться людей; вони майже ніколи не нападають на них. Навіть для худоби ведмеді не так небезпечні, як вовки. Дуже рідко можна знайти коня чи вола, знищених ведмедями. Найбільше лиха вони роблять на кукурудзяних полях, вуликах і в садах. Я познайомився з чоловіком, який убив матір наших п’ятьох маленьких відвідувачів, і він розповів нам про обставини її смерті таким чином: