Наш екіпаж викотився з піщаних вулиць Пернау, і ми незабаром прибули до Ревеля. Ми поспішили через порожні передмістя, і лише коли перед нами мальовничо височіли масиви будинків, що утворювали Дом, Ейв побачив деяких мешканців Паппелаллеї, що проходить навколо міста. Наша екіпаж шумно промчав крізь темну арку повз високі стіни, і ми опинилися посеред насуплених двосхилих дахів, які в сірій похмурій урочистості нависали над вузькими вуличками. Масивні дубові двері та старовинні двосхилі вікна з усіх боків; біля дверей сидять старі жінки з "Timpioecken^^ (різновид тістечок); то тут, то там виблискують яскраво прикрашені вітрини золотарів і майстрів; вільні крамарі стоять біля дверей, дивлячись на перехожих, тоді як гарненькі мешканки другого чи третього поверху призупиняють розмову зі своїми відвідувачами, розглядаючи з вікон незнайомців, що проходять повз. iVll дихає спокоєм; здається, навіть собаки теж думають про це клопітно гавкати й недбало потягнутися на мало втоптаному тротуарі, а коти, не звертаючи уваги на наш прихід, продовжують старанно чистити свою шерсть на лопатках.
Невдовзі ми дійшли до корчми, яка, здавалося, була пронизана неквапливим духом цього місця. Нас прийняли гостинно, ще за півгодини ми зручно вмостилися за сніданком і почувалися як вдома.
Ревель розділений на дві частини, верхнє і нижнє місто. Перший, розташований на вершині скелястої височини, містить у своїх старих готичних стінах Дом, замок з резиденцією губернатора, будинок коменданта, гімназію та близько 100 інших кам'яних будівель, що належали дворянству. Вся ця верхня частина міста називається Домом. Нижня частина набагато просторіша, з широкими вулицями, що тягнуться до плоского піщаного берега гавані, і містить, крім осель і складів купців, багато громадських будівель, ратницю, позолотницю, будинок чорних вождів, кілька шкільних будинків, друкарню, робітню, виправний будинок, банк, казарми, театр, три. бібліотеки тощо Місто має близько 15 000 жителів, 2000 будинків, п'ять російських церков і одну шведську, одну датську і чотири німецькі церкви.
Наша перша прогулянка привела нас головними вулицями до Домберга, де панувала неймовірна тиша; бо володарі цих аеростократичних осель мешкають у них лише двічі на рік, один раз посеред зими й один раз у сезон морського купання.