У минулі часи вони скорочували роботу зі злочинцями і часто посилали їх складати компанію Твіту з печатками. Вони збиралися кинути одного зі своїх попередніх пасторів у море, тому що він надто любив бренді. Вони часто благали Вищу консисторію в Ризі прислати їм іншого пастуха. Їхні молитви були непочуті, тож вони послали повідомлення, що якщо протягом чотирнадцяти днів до них не пришлють іншого священика, а теперішнього заберуть, вони кинуть його в море, де алкоголік зможе досхочу втамувати спрагу. Консисторія злякалася і виконала їх бажання.
Пастор проповідує своїй громаді шведською мовою, рідною мовою Руное; коли в Ризі, Перну, Аренсбм-г і т. д. остров'яни розмовляють платтдойч. Це дуже кремезні чоловіки міцної статури, схожі на шведських селян. Колір обличчя жінок надзвичайно світлий і квітучий; вони всі світловолосі, а на острові немає жодної брюнетки.
Костюм у них досить шведський. Чоловіки носять чоботи, гідності, якої літи та естонці, їхні сусіди, ніколи не досягають, за винятком випадків, коли вони є стюардами німців. Жінки тчуть світло-сіре полотно, з якого шиють кожухи або туніки до коліна. Ці пальта скріплені посередині широким шкіряним поясом, у який зазвичай встромляють великого ножа. Збоку висить шкіряна кишеня, а плаття доповнює капелюх із широким бридом.
Будинки майже завжди кам'яні. На півночі вважають за краще деревину, але в Руное, як і на інших островах Балтійського моря, це рідкість. Будинки в Руному охайні, чисті та зручні; і ніколи не бувають без чинмей, як естлійські будинки. Мешканців Рімо вирізняє не тільки сувора чесність і велика чистота моралі, але й високий рівень інтелекту. На острові є школи, в яких діти вчаться читати й писати шведською мовою.
Нарешті настав день, коли ризька дистанція мала переправити мене ще далі на північ. Офіціант готелю, де я оселився, попрощався зі мною з жалюгідним сумом, в обмін на невелику винагороду Triiikgeld; жодна інша істота не прощалася з незнайомцем. Поштові коні витягнули свої довгі сонні ноги, і старанність повільно подалася вперед темними вузькими вуличками Риги. Будинки міста тихо лежали, потопаючи у глибокому сні, їхні очі та вікна були швидко закриті; їхні губи, двері, все зачинено; їхні димарі ще не дихають ранковим димом. Де-не-де якась хата підняла сонні повіки, віконниці або позіхнула розтуливши губи, з яких дивилася на відкриття її душа, господар.