Узбережжя Дондангену безлюдне, піщане й рівне; нудний і нудний для мандрівника, але небезпечний і жахливий для моряка. Цей ніс, такий плідний у зручностях і насолодах для свого власника, є загрозливим і зловісним монстром для кораблів, які пропливають біля нього. У цьому місці далеко в море тягнеться підступний піщаний берег, на якому щороку губиться багато кораблів. Небезпека підвищується вихровим рухом вод на східній стороні півострова, викликаним зіткненням течій Балтики і Ризької затоки. Кажуть, що будь-яке судно, втягнуте в цей вир, неминуче пропадає.
Niia є riattdcutsch для носа.
За російським законом третина продукції розбитих суден належить знахідцям, а інша третина — власникові маєтку. Якщо неможливо уявити, як такі жахливі закони, як ці варварські старі правові обмеження, коли-небудь були прийняті, то ще більш немислимо, як вони все ще залишаються в силі серед цивілізованих націй. Але це так. Щорічний дохід від затонулих кораблів на цих десяти милях узбережжя дуже значний. У минулі часи кажуть, що проповідники навіть включали в свої публічні молитви в церкві благання за «родюче пасмо», що означає родючість уламків.
До яких злочинів призвело це жахливе положення речей, показує історія того лівонського дворянина, який кілька років тому змінив положення маяків, щоб ввести в оману кораблі і кинути їх на свої піски, після чого він убив моряків і заволодів вантажем, вдаючи, що екіпажі пішли на дно. Це добре відомий факт, як і те, що він був засланий до Сибіру, коли розкрили його злочини; але менш загальновідомо, що він став дуже корисним членом тамтешнього суспільства, старанно обробляв, розбудовував і колонізував велику територію, аж поки не помер, засновник, благодійник і правитель великого села з понад 1000 жителями.