Однак торгівля Лібава була б значно більшою, ніж є, якби місто не було настільки обмеженим щодо своїх привілеїв імпорту. Сюди дозволено ввозити лише оселедці, сіль, вина та деякі подібні товари. Оскільки більшість кораблів, що прибувають у пошуках кукурудзи, повинні прибути в баласті, вони, природно, віддають перевагу місцю, куди вони можуть імпортувати продукцію з власної країни, і через це торгівля Лібава сильно страждає. Лібава, однак, займає перше місце серед менших балтійських морських портів Росії і значно перевищує за значенням Або, Ревель і Гельсінгфорс. Прибуття кораблів протягом року зазвичай становить від 300 до
У Санкт-Петербурзі можна імпортувати будь-яку плитку, яка за російським тарифом не вважається контрабандою. У Ризі виключено багато плиток, у Лібау, Ревелі тощо, і багато інших, а четвертий клас міст може імпортувати лише сіль та оселедці. Ввезення двох останніх предметів дозволено в усі міста, оскільки вони є одними з перших предметів першої необхідності в балтійських провінціях. Великі комерційні привілеї Петербурга можуть пояснити той факт, що в усіх малих містах прибалтійських провінцій зустрічаються філії великих модних магазинів і т. д. столиці.
350, а капітал, який щорічно використовується в торгівлі, перевищує 6 000 000 рублів банко. Торгівля Лібави порівняно з торгівлею Риги становить один до восьми; до Ревеля, Або та Гельсінгфорса як один до половини; до Пернау, Нарви тощо, як один до восьми. Саме із західною частиною Курляндії та північною частиною Литви проходить торгівля через Лібаву, яка експортує льон і кукурудзу з цього району, а також постачає його вином, сіллю та оселедцями. Жемайтія (північна частина Литви), природно, належала б до території Мемеля, але політичні кордони настільки несприятливо встановлені для цього міста, що відтягує від нього значну частину його природної торгівлі. Якщо Лібау та Мемель колись належатимуть до однієї провінції, то Лівау, безперечно, занепаде, а Мемель підніметься.
Оскільки жодна судноплавна річка не протікає повз Лібаву, взимку в неї зазвичай входять сніговою дорогою; і можна побачити латиських і литовських селян, які прибувають з довгими караванами маленьких саней, кожен з яких запряжений ще меншими кіньми, навантаженими мішками з зерном, і з людиною на кожні чотири сани. Весь караван, як правило, їде дуже швидко, тому що в цій країні швидкість транспорту зростає з довжиною шляху. З Литви надходять переважно льон, пшениця, льон і коноплі, а з Курляндії — луг, ячмінь і тонка вовна.