що в заможній родині кожен день є неділею, святом або святом; однак, у надзвичайних випадках, веселощі та свято піднімаються навіть вище, ніж зазвичай; тому після одного з цих надзвичайних випадків зазвичай переважає коротка втома. Такий період виснаження й спокою є періодом, що настає одразу після купального сезону. Тоді курляндцям доводиться оплакувати зниклі гуляння й знову оселитися всередині країни; але добрі курляндці надто товариські, щоб любити траур без компанії; незабаром вони знову починають змикатися в дружньому спілкуванні, і всюди утворюються вузькі кола, які разом зітхають над спогадами про море, а незабаром спільно вирішують подолати меланхолію танцями, бенкетами та жартами. Невдовзі настане час погоні, якої так неспокійно чекали курляндські пани, якій я присвячу наступний розділ.
«Так, філософія — це щось, але танець — це більше» — сказала якось одна жінка одному філософу. Якби на її місці говорив лівонець чи курляндець, він сказав би те саме, тільки замінивши «полювання» на «танець». У цих провінціях повелося, що голова всіх Філософія, найважливіше дослідження сьогодення, тепер, коли більше немає язичників і варварів, на яких можна нападати, — це погоня, незалежно від того, спрямована вона проти вовка, лисиці, ведмедя, борсука, лося, рисі, оленя, зайця, видри, бекаса, чаплі, лебедя чи вереска.
У нас більше не існує належного виду полювання. Культивація захопила й знищила володіння диких звірів; і погоня скована різними обмежувачами. Цей може стріляти, той – ні. Тут можна полювати, там ні. Таким чином все благородне мистецтво перетворюється на механічну рутину, а нудна наука виганяє будь-яку поезію з поля зору.
Цивілізація винищила багато диких рас. Від вовків і ведмедів не залишилося й сліду. Олені дуже рідкісні; рисі є тільки в прислів'ї про рисі-оці. Дикі звірі, яких ми маємо, зберігаються й утримуються на тих небагатьох диких місцях, які землероб залишив мисливцю, і їх більше вбивають, ніж полюють. І проти яких приручених жахів виступають наші мисливці сміливими й бадьорими піснями? Заячі лапки, що нікого не дряпають, зуби оленя, що кусають траву, і виття лисиці, що нікого не лякає.
Як же по-різному на Двіні і Нарові, на Чудському озері і Фінській затоці! На 3000 німецьких квадратних миль лісів і боліт є два десятки маленьких містечок і майже нічого, що можна було б назвати селом. Поселення людей займають лише невелику частину величезної пустелі. Тут ліси, по яких навряд чи ступає нога людини, крім вовка чи ведмедя, річки й озера, які рідко турбує човен. Тут полювання справді має свою винагороду. У такій країні людині не треба соромитися того, що вона спортсменка.