це крик з одного кінця дому в інший, якщо карету описують здалеку. Усі бігають до вікон, щоб побачити, хто ці незнайомці і чи не йдуть вони сюди. Слуги всі стоять біля дверей; Хазяїн, господиня і діти вилітають зустрічати любих незнайомців, бо бачиш, карета йде сюди! Це добрий дядько, дорога тітка, мила двоюрідна сестра; решта родини приходить поодиноко, і приведе з собою двох-трьох незнайомців. Яке захоплення! Просидять вісім днів, розмовляють, танцюють, снідають, обідають, вечеряють, грають у карти, їздять верхи, підстрелюють лося, цькують ведмедя — ах, чого тільки не зроблять!
У країні, де природа так мало гостинна, це щастя, що люди такі. Тремтить і болить від холоду, хоч і закутаний у хутро з голови до ніг, проїхавши десять миль серед бурі й туману, по болотах і через ліси, супроводжувані лише безлюдним виттям вовків і ведмедів, — як радіє серце в добрих оселях людини! Як освіжає ця щедра турбота про свій комфорт! Після розгортання, вмивання та одягання незліченними супутніми духами цього місця, якою веселою та приємною стає тепла та багатолюдна їдальня! Як приємно поцілувати прекрасну руку господині дому і, згідно з північним звичаєм, поцілувати її в чоло! Як насолоджуватися дружнім чайним столиком, затишним каміном і зручним ліжком! У країнах, де на кожну квадратну милю ледь припадає один будинок, ці зручності цінуються в тисячу разів більше, ніж у тих, де їх можна знайти на кожному розі. А потім усе тут насолоджується — безкоштовно! Це найчистіша, найбезкорисливіша гостинність, яка зігріває, одягає, годує та доглядає! Ви цивілізовано просите, вони радо дають. Насправді в цьому північному кутку є трохи раю, якого більше ніде не знайти в цій егоїстичній Європі.
Згідно з північним звичаєм, обов’язком господаря є безупинно розважати своїх гостей, з раннього ранку до пізньої ночі, навіть якщо гості залишаються протягом трьох місяців; вражає, з яким терпінням і життєрадісністю виконується цей обов'язок. Вночі господар дому робить прощальний візит до кожного зі своїх гостей у їхніх кількох кімнатах, щоб переконатися, що всі їхні бажання виконані, а наступного ранку він стає біля їхніх ліжок, поки хтось із них не встав, щоб запитати про їхнє здоров’я та нічний відпочинок, спланувати з ними полювання, поїздки, поїздки, прогулянки та поговорити відповідно до їхніх різних смаків. Для всього цього необхідний вищий ступінь самозречення та самопожертви, ніж ми часто зустрічаємо. Не те, щоб я взагалі виправдовував мешканців півночі в егоїзмі. Львонці й курляндці цілком люди. Але гостинність — їхня панівна думка. Вона — богиня, яку вони обожнюють усіма, і вони жертвують їй своїми бажаннями, зручністю, заняттями, грошима та часом.