...з'явившись до келії пана , і отримав обіцянку, що він повинен побачити перлину з перлин, повідомив мені про стиль і спосіб церемонії. У призначений день він пішов з друзями в монастир і застав старця, який чекав гостей за розкішно накритим столом у святковому одязі. У їх прийомі було щось від урочистості, і сніданок пройшов серед багатьох розмов про схід і захід, як прелюдія до важливої події їхньої зустрічі. Після сніданку принесли люльки і каву; був поданий знак щоб домашні вилучилися, і пан, який не дозволяв нікому знати де лежав схований його скарб, сам увійшов до своєї спальної келії та виніс скриню, загорнуту в багате покривало. Спочатку він розстелив на столі шматок білого атласу, а потім, відімкнувши шкатулку, викотив дорогоцінну кульку перед зачарованими очима глядачів. Ніхто не наважувався доторкнутися до нього, але всі вибухнули загальним вигуком захоплення, і очі старого засяяли його перлами. Покатавши його, на власну радість і радість своїх гостей, він деякий час розповідав про його історію, повернув його на золоте ложе й повернув у свою схованку.
Під час останньої хвороби старий гуморист не випускав свою перлину з ліжка, а після смерті її насилу витягли з його задерев’янілих пальців. Пізніше він потрапив до імперської скарбниці, де тепер може насолоджуватися захопленням усього світу, оскільки його старий господар так заздрісно приховував його.
Одного разу я зайшов у магазин книжкового продавця на вулиці Миколая, щоб забезпечити себе новим інструментом для своїх відкриттів на вулицях Москви, я маю на увазі нову російську лексику, яку я вивчив напам’ять. Торговець Аворті змусив мене заплатити за нього п'ять карбованців, що, звичайно, було набагато більше, ніж воно коштувало. Я розгнівався через таке накладення і, будучи вирішеним відшкодувати собі так чи інакше, сів у його крамниці й отримав усі можливі відомості про московську книжкову торгівлю.