Скільки б грошей цей чоловік не витрачав на свій дім, він витрачав мало на себе. Ціле його вбрання не коштувало й десяти карбованців і складалося зазвичай із старого халата й шухляд, іноді з жилета й панталонів, а головне з великих чобіт, які він носив і взимку, і влітку, а часто й у ліжку тримав. Оскільки граф не мав достатньої стійкості, щоб відмовитися від будь-якої угоди чи обміну, запропонованого євреєм чи християнином, його скарбниця часто була в поганому стані, незважаючи на великі доходи. Часом у нього не було ні копійки в кишені, і йому доводилося позичати кілька «блакитних банкнот» (п’ять і-ублів) у свого лікаря. Це тимчасово призупинило б його справи й кинуло б усю родину у відчай. Через деякий час кількість зерна, проданого з його маєтків або з якогось закладеного села, приносила кілька сотень тисяч; а потім він знову був у найкращому гуморі і казав своїм людям: «А тепер, діти мої, давайте знову до роботи. У нас знову є кілька копійок! А тепер куйте, куйте і стругайте якомога швидше». Про смерть цієї цікавої людини мені, на жаль, не вдалося дізнатися жодних подробиць. Після цієї події його музей був розбитий і проданий з аукціону.
За деякий час до того, як я поїхав до Москви, він помер у монастирі, куди він пішов за звичаєм благочестивих заможних людей свого народу, багатий купець, чий дім мав великі заклади в Москві, Константинополі та Олександрії та широкі зв’язки по всьому Сходу. Відчуваючи наближення віку, він поступово кинув труди бізнесу своїм синам; його дружина, поруч з якою він проходив через Уфе, була відірвана від нього ангелом смерті; і єдиний улюблений предмет, який навіть у монастирі не відділявся від нього, був — одна велика, прекрасна східна перлина!
Цей дорогоцінний предмет був придбаний для нього одним перським чи арабським другом за високу ціну; і, зачарований його водою, чудовими розмірами та кольором, його досконалою формою та блиском, він ніколи не розлучився б із ним, якою б величезною не була сума, яку за нього пропонували. Можливо, споглядаючи його незрівнянну красу, яка лежала перед ним у години дозвілля, він згадав події свого раннього життя та славу Сходу, як він раніше бачив їх на власні очі. Яскраві мрії його юності могли здатися йому втіленими в її блискучій красі; досить — він справедливо поклонявся дорогій глобулі. Сам він жив у звичайній келії в монастирі, але цей предмет його кохання лежав на шовку в золотій скриньці.
Це preciosa і ne plus ultra перлів було показано небагатьом; щоб отримати таку прихильність, було необхідно багато сприятливих обставин і потужних рекомендацій. Один з моїх московських друзів, який досяг успіху