Незадовго до мого від'їзду з Москви мені пощастило спіймати злодія, який якраз збирався пограбувати мене по-російськи. Я втомився бігати містом і вмостився на дивані за великою ширмою, коли почув, що хтось увійшов до кімнати й почав нишпорити між моїми рухомими речами, очевидно, не знаючи, що поруч ще хтось. Я крикнув: "Кто там?" (Хто там?) «Це я», — була відповідь. Негідник хотів обдурити мене, щоб переконати мене, що він мій слуга; але коли я подивився з-за ширми, щоб ближче розглянути це «Я», я побачив зовсім іншу фізіономію, ніж будь-який 1 звик. Хлопець скинув білизну, яку він зіштовхнув, і вигукнув із занепокоєнням і надмірною смиренністю: «Ах, вибачте, сер; я помилився. Я подумав, що це № 12, а бачу, що це № 11», — додав він, дивлячись на стіну кімнати, наче здивований. Оскільки я не зміг довести його провину, я відпустив шахрая з попередженням, щоб у майбутньому дивився на цифри трохи уважніше; але я вважав своїм обов’язком перед іншими мандрівниками привернути увагу хазяїна до неуважних очей його слуги. Ні в одній країні люди не захищені від глибоких, давно узгоджених планів грабіжника, як у Росії; але в жодній країні можливість не створює стільки злодіїв,
ніде так не часто зустрічаються відмики та викрадання непродуманих дрібниць. Вкрасти чи підібрати несподівано якусь корисну річ, позичити на невизначений термін, помилитися в номерах кімнат — ось їхні звичайні способи крадіжки, від яких не застраховані навіть найдобріші «старі огіркові огірки», які, коли їх помітять у найкричущій крадіжці, просто розкажуть вам про якусь річ чи інше «це мені Бог дав».