...нового міста, з приємною недбалістю та мальовничою нерівномірністю старого. На вулицях сучасної Москви ми підходимо то до великого розкішного палацу з усією пишнотою коринфських колон, кованими ґратами, чудовими під'їздами та воротами; то до простого побіленого будинку, оселі скромної міщанської родини. Біля них стоїть маленька церква із зеленими куполами та золотими зірками. Потім іде ряд маленьких жовтих дерев'яних будиночків, які нагадують нам стару Москву; а на зміну їм з'являється одна з нових колосальних споруд для якоїсь громадської установи. Іноді дорога звивається кількома маленькими вуличками; ми уявляємо себе в провінційному містечку; раптом вона піднімається, і ми опиняємось на широкій «площі», від якої вулиці розгалужуються на всі сторони світу, а погляд блукає лісом будинків великої столиці; ми знову спускаємося і потрапляємо в самісінькому центрі міста на берег річки, густо засаджений садами та лісами.
Серед щойно згаданих гігантських споруд є холерна лікарня, призначена для утримання та навчання дітей-сиріт. Своїм походженням і назвою він зобов’язаний холері, яка лютувала в Москві в 1830 році. Її спустошення залишило багатьох дітей без батьків. Багатий князь Гагарін взяв опіку над тридцятьма цими бідними ойфанами; дав їм крило свого дому, найняв для них вчителів і вчителів і таким чином утворив приватну благодійну установу. Коли воно розширилося, йому на допомогу прийшла корона, яка після смерті благочинного князя взяла весь заклад на себе. Величезний будинок — один із тих будинків, схожих на квартал міста, збудованих за часів Катерини, — був куплений у графа Апраксія, і в ньому тепер утримується 200 хлопчиків-сиріт і стільки ж дівчаток. Хлопців тримають там, поки їх не підготують до університету, а дівчат, поки вони не стануть гувернантками.