В анатомічній колекції Лодера є також розширений до природного розміру шлунок верблюда з усіма його клітинами та підрозділами. Він влаштований так, що кожен прихований куточок, в якому зберігається їжа до повного розчинення, можна помітити настільки точно, як якщо б глядач міг засунути голову в саме тіло верблюда. Шлунок, як відомо, у Москві дуже люблять; тому цілком природно, що багато раритетів з цієї цікавої частини організації тварин повинні бути збережені тут. Серед інших речей є панчоха, взята зі шлунка корови, яка була там перетворена на тверду масу, не втрачаючи зовнішнього вигляду павутини; залишки більярдної кулі зі шлунка собаки, де протягом двадцяти чотирьох годин він зменшився до п’ятої частини початкового розміру; ножиці, ніж і виделка зі шлунка людини, де вони були скручені й зігнуті, як ковальський молот. У тому ж шлунку, що належав якомусь фокуснику-вогнеїду, було знайдено не менше десяти фунтів вагою таких чужорідних речовин, які можна було б подумати, дуже важко пережовувати, навіть якби сильна рука Петра перед тим видалила всі погані зуби. Інструмент, використовуваний для витягування зубів цим чудовим сувереном, лежить в одному футлярі з цими шлунковими цікавинками; це маленький, грубий, короткий інструмент, щось на кшталт того, яким ковалі зламували замки. Цей видатний хірург був старанним оператором у цій галузі науки; тим не менш, він залишив багато поганого пня в голові Росії, з яких найгіршим є кріпацтво селян; видалення цього зла – це операція, яку ще належить виконати.
У ящиках, що містять препарати Ліберкуна, є деякі унікальні зразки у своєму роді. Серед іншого є кілька надзвичайно тонких ін’єкцій багатьох найдрібніших судин людського тіла, зроблених покійним професором Ліберкуном з Берліна. Кожна ін’єкція обгороджена власним мікроскопом, крізь окуляри якого відкривається найцікавіша та чудова перспектива в бездонні глибини та дрібні шматочки жиру чи клаптика шкіри. В одному з мікроскопів об’єкти являють собою пори квадрата hnc лючоловічий жовчний міхур; у найделікатніші артеріальні відділи та волокна, непомітні неозброєним оком, професор Ліберкюн ввів таку тонку рідину, що кожна нитка так само відчутна, як у витонченій вишивці. Шкода, що всю людську структуру неможливо споглядати подібним чином, таким чином розширивши та ліберкунізуючи^ з усіма її механізмами в роботі; щоб наслідки, спричинені буянням пристрастей у розгалуженнях судин, можна було досліджувати разом із імпульсами чесноти та думки на наші нерви. Нечасто народжуються такі чудові спиртні напої та такі витончені руки, як у Ліберкуна; і дуже сумно, що рецепт приготування червоного матеріалу, який він використовував для своїх ін’єкцій, помер разом з ним.