У Петербурзі є «старовіри», але їх небагато. Москва — їхня штаб-квартира, судячи з розміру церковного двору. У Тулі їх, як кажуть, 10 тисяч. Неможливо зробити дуже точну оцінку їх чисельності, оскільки вони певною мірою приховують себе не охоче визнають свої абсурдні догмати. Жоден уряд не створив більше Староверів, ніж уряд Петра Великого, тому що ніхто не впроваджував більше реформ. Оскільки відкриті протести незадоволених були безрезультатними, вони, природно, сформували секти, які, хоч і невеликі, спочатку порівняно з великою групою ортодоксальних віруючих, як кажуть, швидше зросли, ніж зменшилися в пізніші часи. Багато «старовірців», опинившись утисненими на рідному місці, покинули його й осіли в іншому місці. Численні козацькі колонії в північно-понтійських землях рясно наповнені такими єретичними емігрантами. У степах Південної Росії є багато сіл «старообрядців», які, кажуть, були заселені ще з тих часів, коли ці губернії не підпорядковувалися Росії. Численні вони й уздовж колишнього турецького кордону на Дніпрі. Про цих «старообрядців» слід зауважити, що вони аж ніяк не такі гостинні, як православна частина громади. Цицерони-добровольці ніколи не зустрічаються в їхніх церквах, і вони не бажають приймати незнайомців у свої будинки без незліченних попередніх умов. Особливо вони бояться не свого куріння, бо цього вони обережно не повинні робити, а того, що вони принесуть із собою навіть запах диму, оскільки в цьому випадку весь будинок потрібно провітрити, очистити та окурити. Західних європейців вони зовсім не люблять, оскільки їм приписують ненависні нововведення; отже староверуї непридатні піддані петербурзьким імператорам; вони б краще підходили московським царям, які в усіх відношеннях були людьми стародавнього режиму.
Декілька років тому Московський університет мав яскравий приклад прихильності до юнацьких спогадів в особі професора хімії, який до 1829 року користувався збірником, опублікованим у 1778 році, звідки він сумлінно викладав своїм учням ту саму доктрину, яку він сам засвоїв у молодості. Він не помітив того факту, що протягом сорока років усе, до чого він чіплявся з такою міцною любов’ю, було давно повністю відкинуто й відкинуто. Він забув, що наука не стоїть на місці; що прогрес хімії був відчутним з року в рік, майже з дня на день; і він продовжував серйозно сидіти на своєму яйці й пророкувати, що воно швидко вилупиться, ще довго після того, як стане очевидним, що під ним немає нічого, крім порожньої шкаралупи.