проповідники. У прибалтійських провінціях, коли міхтарі, котрі випадково стоять там, не мають під рукою російської церкви, російські священики ніколи не вагаються відправляти службу в протестантській церкві, а всередині траплялося, що вони позичали свої церковні церкви протестантам. В Австрії протестантські церкви називають лише молитовними будинками. У Росії священики ставляться до них нарівні зі своїми. Вони також не соромляться ховати своїх мертвих на одних церковних цвинтарях з протестантами. Культивована частина священства, яка розуміє німецьку, набагато більше прихильна до протестантської, ніж до католицької партії; більше до раціоналізму, ніж до містицизму. Їхні бібліотеки це підтверджують. Праці Кімеєра, його Біблія, Stunden der Andacht, твори Шлейєрмахера, церковна історія Неандера часто зустрічаються. Де-не-де я навіть бачив «Життя Христа» Штрауса. Роботи іншої сторони, навпаки, дуже рідкісні. Коли пригадати деякі нещодавні події в балтійських провінціях і в Польщі, можна подумати, що російське священство тепер дещо менш толерантне, ніж раніше, і насправді цілком природно, що з гордим піднесенням політичної влади церква також почала піднімати свою голову. У той час як уряд прагне просувати політичне кредо, церква може докладати ще більшої ревності й енергії для поширення «єдиної і єдиної істинної віри»; але якщо chui'ch таки бере свою частку в завоюваннях і, здається, прогресує в цих провінціях, то, безперечно, робить це набагато не з власного спонукання, а як наслідок наказів, що надходять з вищого середовища.
Те, що протестанти в Росії загалом мають власні церковні цвинтарі, пояснюється іншими причинами, і, звичайно, не через відсутність толерантності з боку люсійських священиків. У багатьох обидві сторони змішані без розбору.