Якщо ми розглянемо положення Москви в самому серці Росії, те, як потік активного і комерційного життя, що котиться сюди з Чорного, Каспійського, Білого і Балтійського морів, знаходить свій природний центр на красивих пагорбах Москви; як ціле набуває форми й змісту з цього центру, і що імперія насправді радше московська, ніж російська, буде очевидно, що Москва, здається, судилася як природою, так і історією бути столицею Росії, і колись вона знову повинна стати нею. Російські імператори певною мірою це визнають, допускаючи продовження вищеназваної вигадки. В офіційних документах Москва завжди іменується «Стольниця» (головне місто), а жителі з явним задоволенням називають її «наша древняя столиця!» (наша стара столиця). «Жоден іноземець не може знати, яку магічну силу ці три слова мають над російською мовою», — сказав мені якось професор С., коли ми їхали з Москви,
218 ВЕЛИКИЙ І МАЛИЙ ДВОРИ.
і він прощався з рідним містом зі сльозами на очах. Він запевнив мене, що кожен росіянин любить Москву так само, як і він, і що навіть ті, хто ніколи її не бачив, тримаються ідеї «святого міста» з такою ж відданістю, як «Бога та Імператора». Тоді ми можемо зрозуміти, яке важливе місце для Росії повинно бути це місто, яке, крім своїх 300 000 мешканців, також є тим, на яке спрямовані мільйони люблячих очей.
Палаців, побудованих тут імператорами Олександром і Миколою над Кремлем, два: Великий і Малий палац. Перший, побудований імператором Олександром, дуже високий порівняно з довжиною фасаду, але в цілому ефект хороший, якщо дивитися від основи вгору. Інтер'єр не дуже пишний. Стіни цегляні, вікна зі звичайного скла; меблі елегантні, але не кидаються в очі; мармур у троні та залах для аудієнцій є лише імітацією, а великі дзеркала не є окремими шматками. У будинках багатьох підданих могутнього імператора незрівнянно більше пишноти, ніж тут. Проте палац не позбавлений інтересу; видатних людей, які населяли його протягом двадцяти років його існування, так мало, що їхні кімнати залишаються в тому самому стані, в якому вони їх залишили; і для кожного нового знатного гостя готують нові квартири. Слуги, які відвідують незнайомців, щоб оглянути палац, оголошують призначення foi-mer для кожної кімнати. «Це Столовая кімната (однокімнатна) імператора Олександра: це Ванна кімната (ванна кімната) імператриці Марії Федорівни, і так далі кожного чергового імператорського орендаря. Це якось одноманітно; і добрі люди навіть не змінюють одноманітний каталог кількома особистими анекдотами. Челядь, яка працює в російських палацах, так часто змінюється, що ніколи в одній особі не поєднується стільки історичного матеріалу, як, наприклад, у деяких наших німецьких княжих оселях, де старий сивий слуга часто є живим літописом.