Що стосується назви, то в різних частинах Росії звичай відрізняється. Великі, звісно, дають імена, які їм заманеться; але в деяких місцях селяни повинні брати ім'я святого, в день якого може статися хрещення дитини. В інших вони можуть вибирати між святими за вісім днів до і вісім днів після дня народження. Іноді, і це найчастіше, священик, у якого завжди запитують про пораду, дає ім’я. Жоден російський не має більше одного імені. Цей звичай базується на вірі в те, що кожне ім’я має свого представника на небі, який є ангелом-охоронцем усіх, хто носить це ім’я. Отже, кажуть вони, неможливо, щоб хтось народив двох, тому що він не може мати двох ангелів-захисників; тобто він не може служити двом панам. Після третього занурення дитина є християнином, як видимий знак чого священик підвішує до шиї на чорній нитці металевий хрестик, який зберігається на грудях як оберіг усе життя. Потім його одягають; процесія навколо купелі повторювалася, цього разу хрещений батько ніс дитину, а не хрещена мати; перед ними заробляються палаючі стрічки, полум'я яких завжди тримається, щоб символізувати Святого Духа в російській церкві; тому вони не повинні спалахувати, доки дитина не сповниться цим духом. Потім тіло, очі, вуха, рот, руки та ноги дитини помазують вищезгаданим миром, або святою олією. Нарешті, з чотирьох місць на його маленькій голівці священик відрізає хрест-навхрест шматок його шовковистого волосся. На жаль, я так і не зміг зрозуміти значення цієї стрижки. Його іноді згортають з невеликою кількістю воску в кульку і кидають у купіль.
Жоден чужинець, який бажає познайомитися з духом цього народу, не пропустить бути присутнім на недільній і святковій месі з уділенням таїнства. Оскільки це головний акт божественного senice для п'ятдесяти мільйонів ©f людей і містить багато характерних рис для людей, ми постараємося дати точний звіт про це.
Як би просто це не здавалося на перший погляд, священики зробили стільки доповнень до церемонії, що досконала меса, яку виконують монахи під час дозвілля в монастирі, триває три-чотири години. У звичайних церквах, де багато скорочують і поспішають, це ще досить довго.