Тільки на стінах, що оточують монастир, є шістнадцять веж; головна церква має, як завжди, п'ять малих, інші височіли з усіх боків, належачи до додаткових церков і каплиць, і великої вежі для дзвонів, звичайно, не бракувало. Внутрішній двір монастиря чарівно прикрашений ним, який загалом не є великим декоратором. Грабіжник усієї краси, знищувач будь-якої форми, руйнівник будь-якої мови та кольору — Смерть — показує в цих дворах таку свіжу дудку рослин, такі привабливі кольори в мармурі та квітах, такі втішні слова в текстах і написах і такі приємні форми в урнах і балюстрадах, що він здається тут найпривітнішим сторожем у світі, коли він запрошує нас увійти до своїх садів. Покійні густо лежать довкола церкви, ніби вони ще слухатимуть, як за життя, пісні черниць і беруть участь у священних церемоніях усередині, оточуючи її набагато витонченішим танцем смерті, ніж німецький художник зобразив у Лібеку. Такі думки промайнули в моїй голові, коли я прогулювався монастирем, чекаючи на провідницю, яку я просив у ігумени (настоятельки). Поки я дивився на написи, я почув, як позаду мене брязкають ключі; трохи віддалік стояла чорна черниця і ніби чекала на мене. Я підійшов і привітався з нею настільки дружелюбно, наскільки міг, але майже злякався, коли підійшов ближче, побачивши сердиту постать, яка склала руки на боках і звернулася до мене так: «Ось, ти та людина, яка просила ключі від наших церков?» «Так, прекрасна леді, я хотів би подивитись на них трохи гарніше». Вона не намагалася підвести мене до них, але продовжувала тоном надзвичайного подиву: «І чому, заради Бога, ви цього бажаєте? Ви вже третій, хто попросив цієї послуги цієї весни. Як і ви, ваші попередники тримали в руках зошити, один навіть креслив, і обидва вони були німці (німці), як і ви. Хіба у вас немає церков у своїй країні, і хіба Москва не повна Крім того, що вас так далеко привело? Навіщо нам чекати в цій церкві? Чотири двадцять рублів, і це все, що ми хочемо, ми не можемо існувати мертвий, я маю на увазі. Вони приносять нам найбільше і є нашою єдиною надією, оскільки наші багаті маєтки відібрані в нас, особливо ті, що поховані біля «собору» (головної церкви), бо це найбільше коштує; ті, що лежать біля каплиць, платять менше, а ті, що біля стін, найменше».
Я перервав цю промову необхідними відповідями та зауваженнями; сказав їй, що її монастир користується особливою репутацією; що я дізнався в ichool у моєму рідному місті, розташованому за триста (німецьких) миль, що це був відступ сестри Петра Великого, і тому я вирішив його оглянути.
«Можливо, пане, ви також працюєте над планом Москви, який тут робить і для якого вони малюють усі будинки та церкви», - сказала одна з черниць, які стояли, дивлячись на нас, і слухали нашу розмову.