Воунг монах, якого я зустрів, коли черпав воду з колодязя в комі, був моїм гідом. У російських монастирях аж ніяк не так багато життя й розваг, як у південних, в Австрії, Тіролі, Італії тощо, де добрі батюшки цілий день сидять разом, пліткують за вином і тріскають волоські та каштани. У них також немає стільки засобів для розваги, немає, наприклад, більярдних столів, лише звичайні зали та мізерні бібліотеки. Холод повинен сильно пригнічувати активність. це природно викликає у людей велику насолоду від тепла; і сидіти спокійно, закутавшись в овечі шкури, — найбільше задоволення тихого ченця. Коли я увійшов зі своїм монахом, щоб подивитися на його келію, четверо старих ченців сиділи, збившись у овечих шкурах, на лавах перед дверима, роззявивши очі, але нічого не кажучи; вони не відповіли мені, коли я привітав їх якомога ввічливіше, але дозволили мені пройти непоміченим.
Келія мого молодого батька Єфима (Євфимія) була непогано обставлена. Він мав дві камери, одну для сну, а іншу для сидіння та спілкування. На його столі лежала купа «Літературної прибавлення» («Літературні листки»), його єдиного засобу для того, щоб зазирнути у світ. Я запитав liim, чи подобається його спосіб життя Iiim; він відповів, що це його не дуже зачарувало, але він залишився там, "бо хто один раз сказав А, повинен сказати Б". Правила здавалися дуже суворими. Ченці встали о третій, і протягом дня мали достатньо справ. Він був тут недовго; він оселився в іншому монастирі в Костромі, і покинув його, бо віддав перевагу монастирю в столиці. Залишити чернече життя хоч і можливо, але супроводжується багатьма труднощами. Якщо монах бажає повернутися в світ, він повинен повідомити свої мотиви архімандриту. Останні протягом півроку повинні боротися з ними; якщо йому не вдасться переконати незадоволеного ченця, що монастир кращий за світ, або якщо його мотиви правдоподібні, наприклад мати матір, яку потрібно утримувати, що він може зробити краще, якщо працюватиме без монастиря, вони подаються перед імператором і синодом, які єдині можуть вирішити, чи є вони достатньо важливими, щоб забезпечити йому звільнення від монастирського життя.