Ціле тіло обов'язково повинно мати перевагу декільком краплям крові. Отже, кілька крапель справжньої крові Івана Хрестителя після того, як йому було обезголовлено, мало вважаються, хоча вони оправлені золотом, з діамантовими променями, як центр зірки. Можна подумати, що кров Івана Хрестителя була незмірно дорожчою для християнського світу, ніж кров цієї королівської дитини; але в Росії християнська релігія всюди затьмарена люсіанством. Зображення Паїда, Петра та інших апостолів рідко зустрічаються в церквах чи приватних будинках; тоді як святі Володимири, Димитрій, Миколай і Григорій зустрічають нас щогодини. Навіть Спаситель і Марія, його мати, повинні прийняти грецьке чи російське звання, перш ніж насолодитися пошаною. Іберійська Бошія Матер і вона з Касана є зовсім іншими божествами, ніж страждаюча Діва Марія.
Тут спочивають царі аж до Петра Першого (з якого государі були поховані у фортеці Петра і Павла в Санкт-Петербурзі). Їхні портрети, великі як життя, намальовані на свіжому повітрі навколо стін, кожен, закутаний у білу мантію, біля власної могили, ніби спостерігаючи за нею. Ці портрети, ймовірно, не більше схожі на оригінали, ніж портрет Реклімер, яким преподобний Сергій благословив Димитрія Донського під час походу проти Мемая, і який також показаний тут. Усі вони, очевидно, зроблені за одним шаблоном, і не дуже за одним. Гробниці нічим не кращі за купи побіленої цегли. На стінах і на кришці саркофагів виписані імена та по батькові царів, роки їх народження і смерті в такому стилі: — «В рік від світу 7092, а в рік після Христа 1 584, місяця березня, дня 19-го, відійшов православний і христолюбивий Господь, Господь цар і великий князь Феодор, син Іоанна, Правитель і Полководець усіх Русів». Поки я дивився на них, один із священнослужителів, вказуючи на маленьку каплицю біля вівтаря, крикнув мені: «Там лежить «Жахливий» і його вбитий син». Священик yoimg привів мене до каплиці «Страшних» і слово в слово розповів, як Іван убив свого сина своїм смертоносним залізним посохом. Кажуть, що цей жезл, яким Іван у гніві тирана притиснув до землі ногу нещасного гінця, який приніс полякам звістку про втечу Шереметьєва, спираючись на нього, коли той читав листа, можна побачити в збройовій Кремля. В іншому місці я марно запитував про цю історію; відповідь була: «Ми нічого не знаємо ні про зброю, ні про вчинок», тоді як у церкві не робили таємниці з цього факту. Цей «православний і христолюбивий цар і отець Іона» (ім'я, яке Іван прийняв, коли в останню годину, згідно з його благочестивим бажанням, монахи одягли його в його ризи), лежить тепер біля свого вбитого сина, ніби між ними ніколи не було нічого, крім любові та ніжності.