Чудові коні російського екіпажу, однак, не виявляють такої переваги в повільному парадному кроку, до якого вони обмежені натовпом екіпажів у таких випадках, як Катшелі, як вони це роблять, коли вони рухаються зі своєю звичайною швидкістю. Коні не такі круглі, як у нашої голштинської та мекленбурзької породи, у них також не такі високі гриви та хвости, як у андалузької раси, і вони, здається, не добре ходять разом. Величезно довгі сліди теж обов'язково волочать по землі в ході. Вони схожі на страуса, який під час ходьби робить не дуже приємну фігуру, але який біжить на повній швидкості з розчепіреними шестернями, здається, що його несе повіє вітер.
Купці відомі своїми яскраво оздобленими калешами, запряженими тві^о вороними кіньми, з гривами, заплетеними в безліч маленьких хвостиків. Іноземні посли в основному приймають російський стиль у кількості та озброєнні своїх коней. Вагони їдуть так повільно, що їх вміст можна споглядати на дозвіллі; прекрасні молоді дівчата з їх гарненькими гувернантками-француженками; графині й принцеси, закутані в соболів і чорнобурих хутра, що розташувалися на своєму місці й дивилися на натовп крізь окуляри; хлопці в національному костюмі з вихователями; тут кремезний купець з довгою бородою і його така ж весела дружина; є єпископ або митрополит, який розмірковує про суєту світу; потім іноземний посол, потім нунцій від папи, розмірковуючи про посилення влади північної єресі. Далі двадцять дворів-калешів, по шість коней, наповнених молодими дівчатами — це дівчата зі Смольного монастиря. Англійські купці, німецькі митці, французькі лікарі, шведські професори, ТМ-ки, перси, татари, навіть китайці, і нарешті імператор і весь його двір.
Численний корпус жандармів зайнятий підтримкою порядку серед екіпажів, чисельність яких нарешті збільшується настільки, що один кінець шеренги повертає на місце Петра, навколо скелі Петра Великого, інший обертається навколо основи колони Олександра, на відстані доброї англійської милі один від одного. Іноді карета намагатиметься вийти з шеренги, викликаючи жахливе розчарування задиханих жандармів, які, однак, загалом поводяться дуже добре й без поваги до людей. Якось я бачив гарячу дискусію між одним і першим державним міністром, який хотів порушити лінію. Нарешті карета взяла гору над солдатом, який був сам, і пробилася. Бідолашний розбитий жандарм сердито похитав головою, побачивши, що допомоги немає, і гукнув услід міністрові: «Вам має бути соромно, мілорде! Це вже вдруге за день ви порушуєте порядок. Ганьба вам, мілорде».