і його двір зовсім не насолоджується нашим, де бракує цього світила, у чиїй чудовій присутності все виглядає набагато яскравіше, і яким захоплюватися є звичкою їхнього життя. Прибуття імператора чекають, ніби він був представником весни, і коли він проходить повз, натовп розпадається один за одним і повертається додому, ніби саме сонце зникло.
Від Катериненгофа вздовж узбережжя затоки тягнеться ряд заміських будинків до Петергофа та Оранієнбаума. В околицях міста узбережжя низьке і плоске, частина повноводної дельти Неви; далі, до південних берегів затоки, узбережжя здіймається в крейдяні скелі на крутій висоті від двохсот до трьохсот футів. Ця частина узбережжя називається Клінт. На захід від цього Клінта лежить собор Ревеля, далі на схід каскад Нарови спадає з Клінта в дев’яти англійських милях від моря, — мабуть, більше ніде в Європі немає такого значного водоспаду так близько до моря; Петергоф і Оранієнбаум лежать на березі Клінта, а від нього до моря спускається ряд садових терас, що належать приватним вілам.
За винятком дороги до Зарського Села, Петергофська берегова дорога, безперечно, найжвавіша та найкраще населена з усіх околиць Санкт-Петербурга. Воно широке, дрібно вимощене, з чудовими мостами та гранітними верстами. Доказом загальної одноманітності, яка тут панує в усьому, є те, що версти — єдині орієнтири в цій пустелі. Скажуть, наприклад: «Ми живемо цього року на Петергофській дорозі, на сьомій версті»; або «Орлоф Датша стоїть на одинадцятій версті»; — Снідатимемо у зрадника на чотирнадцятій версті; ніби ці віхи були пірамідами. Але так воно і є, немає ні долин, ні струмків, ні смішних сіл, якими можна було б розрізнити місця; і люди можуть знайти свій шлях, лише враховуючи віхи.