Німецька частина населення привласнила собі інший острів; саме на Петровському німець воліє взяти чашку кави і побалувати себе люлькою. Розпорядження тут меншого масштабу; і тільки тут можна знайти молочні та тістечка, кав'ярні та шинки, як і в околицях наших міст. Однак не слід розуміти, що тут є щось ексклюзивне, і тут, як і скрізь, змішуються дачі, замки та росіяни.
Як ґрунтовний петербуржець, твердо переконаний, що жодне місто в світі не зрівняється з його власним, плекає упередження проти всього, що не є Петербургом267», так він найбільше цінує ці чарівні острови і не мало дивується, коли іноземець, якому він показує їхню пишноту, не зачаровується так само. Петербуржці аж ніяк не можуть зрозуміти, як хтось повинен вагатися ставити острівні сади поряд із садами Вавилона, Дамаска чи Ширазу чи вважати Санкт-Петербург п’ятим раєм. Проводячи все своє життя в безперервній метушні, в дрошках або каретах; ніколи не сиділи, заглиблені в думки, чи поглинені книгою в тихому ароматі альтанки жимолості; Коротше кажучи, не маючи в собі таких приємних куточків, вони взагалі не можуть зрозуміти, чого німець відчуває потребу в своїх садах, коли каже: «Так, це дуже добре, але й наполовину не так приємно, як у нас». Сама природа з нами постачає те, що мистецтво залишає бажаючим, для прикраси саду, а кожен скромний громадянин і селянин допомагає зробити картину повнішою і пишнішою. У Санкт-Петербурзі те, що уряд і багаті залишають недоробленими, залишається незавершеним; немає загально-розпорошеного духу садівництва під рукою, і вітер пронизливо свистить крізь кожен отвір.