Деякі з дерев’яних театрів у Катшелі дуже великі. Один, зокрема, загалом перевершує всі інші в цьому відношенні та здатний вмістити 5000 осіб. У цьому випадку вогонь мав місце, коли сцена мала представляти якийсь феєрверк або ілюмінацію. Спершу ті, хто за лаштунками, сподіваючись загасити полум’я, нічого про це не говорили; коли вони збільшувалися, публіка гучно аплодувала, вважаючи, що це було обіцяне видовище. Раптом баджоццо кинувся вперед із жахом і голосно кричав: «Ми горимо, рятуйтеся, хто може!» Публіка відповіла гучним сміхом, чудово удаваним страхом, як вони вважали. Після цього, оскільки його було неможливо почути, директор наказав підняти завісу, і стала видно маса полум'я та диму. Крики жаху вирвалися з тисяч горлян, звідки щойно долинув гучний сміх. Кожна судорожно схопила найдорожчих і кинулася до дверей. Їх було небагато, враховуючи розміри місця, і минув жахливий час, перш ніж перші поступилися місцем тим, хто залишився позаду. Полум'я у середньому часі швидко набирало соснових дощок навколо них, стрибаючи fi'om зісковзнувши до sHp, і вже показуючи свої вогняні язики серед щільної маси глядачів. На жаль, сталося так, що одні з великих складаних дверей відчинилися всередину. Під тиском натовпу його кинуло до нього, і його неможливо було зрушити ні в один бік, ні в інший. Зовні спроби врятувати бідолашних жертв спочатку були слабкими, бо хто в найменшій мірі веселощів мріє про таке страшне покарання? Тим часом ті, хто знає, стиснули муку років у кілька хвилин, як стояли пліч-о-пліч і марно верещали своє шалене «Вперед!» тим заздалегідь. Уся маса була задушена, полум’я загрозливо стрибало над їхніми головами, але їх відокремлювало лише кілька тонких дощок від вільного яскравого повітря, і ще за кілька хвилин вони могли руками й зубами розірвати свою крихку гробницю. Від фантазії нудить від споглядання страждань тих хвилин; лише той, хто повстав із попелу, міг по-справжньому намалювати події, які розривають струни життя, коли його раптово прокинули від сну бездумної насолоди до найдикішого жаху й відчаю.
Поліція спочатку не допускала будь-яких індивідуальних зусиль для порятунку постраждалих; купець, який схопив лопату, зумів, всупереч їм, проскочити дошку й витягнути з цього арлекінового пекла майже шістдесят напівзадушених істот. За мужність і гуманність достойного чоловіка згодом нагородили орденом, а за бідність — пенсією у 2000 рублів.