З іншого боку, петербурзькі обіди, як і багато інших ресторанів у Санкт-Петербурзі, мало справжньої насолоди, з великою кількістю засобів насолоди. Вся ця історія розгортається занадто швидко. Страви, які різьбяр нарізає на буфеті і розносить, змінюють один одного з великою швидкістю. До кожної страви слуги пропонують відповідне вино в готових наповнених келихах, доки навколо кожної тарілки не збереться цілий ліс; але епікур у винах сумує за пляшкою, з якої він міг би отримати задоволення від того, що він хотів найкраще. Усі ці звичаї генантові; тим більше те, що приковує гостя до його місця протягом усього бенкету. Нечуваним порушенням пристойності вважається вставати зі свого місця навіть у найменшому родинному колі. Гості сідають у плено за знаком господаря і встають після останньої страви також у плено; і ніхто не ризикне, як в Англії, затриматися на жарт або розмову за пляшкою. Коли виголошується тост, під час якого ніколи не виголошується жодної мови чи навіть спортивного зауваження, кожен мовчки встає, кланяється, торкається келихом свого сусіда своїм і швидко сідає знову. Підійти до когось конкретного, торкнутися келихів, було б визнано найдурнішою справою у світі. За російським обідом чоловік їсть, як до ясел прив'язаний.
Щовесни, коли тане лід у Кронштадтській затоці й відкривається ринок за біржею з яскравими виробами ара та паркетів, великою кількістю раритетів і делікатесів, живих і мертвих, з тих самих кораблів, що привозили нову моду й нові книжки з Лондона, Парижа й Любека, багато молодих леді можуть бути видно приземлення з розірваними вуалями та скуйовдженим головним убором. Це милі й немилі швейцарські, німецькі, француженки й англійки, яким судилося служити в Росії як жриці Мінерви, роздмухуючи полум’я розумового вдосконалення. Змучені морською хворобою, засмучені тугою за батьківщиною, налякані бородатими росіянами, що зустрічають їх очі в Кронштадті, наскрізь пронизані холодним подихом петербурзького травня, вони виходять зі своїх кают, бліді, боязкі, повільні, з тривогою і білим страхом на губах і відчаєм в очах.
Спосіб, яким Росія зустрічає своїх новоприбулих гостей, не дуже дружній; і якщо це правда, що перше враження про людей чи країни є найважливішим і найважливішим, милосердні Небеса! які погані прогнози не повинен викликати цей прийом? Жоден незнайомець ніколи не приземлявся в Росії, першою думкою якого, коли він висаджувався, було б не його повернення. На мою думку, країна не прийняла б жодного гостя, якби, щойно він ступив на берег, знайшов можливість повернутися назад.