У Санкт-Петербурзі є кілька німецьких лютеранських церков, але їх було б недостатньо, щоб утримати 40 000 німецьких протестантів, які там оселилися, якби вони були там такими ж ревними відвідувачами церкви, як на своїй батьківщині. Костел Св. Анни є найважливішим; проповідники виглядають занадто гарно на кафедрі, вкриті орденами, чиї веселі кольори створюють яскравий контраст з їхніми чорними сукнями. Серед німецьких конгрегацій також багато розкоші та показухи. Одного разу я побачив, що церква святої Анни вся обвішана чорним, амвон прикрашений крепом, перед вівтарем горіло кілька конусів, як у грецьких церквах, а посередині була поставлена труна, покрита сріблом, а перед дверима карети, деякі з двох, інші з чотирьох.
коні, і цілий хор чорних приглушених факелоносців. З великим подивом я запитав, який німецький принц тут помер. Це кондитер K, Василя Острофа, був відповіддю! Ми прощаємо розкіш і показність у князів і дворян набагато легше, ніж у вискочок і механіків, тому що для тих, хто народився в пурпурі, це приходить як щось зрозуміле; їм здається, що інакше бути не може. Але інші мають погану совість у своїх справах, приховують це, але байдуже, і, можна сказати, порушують права громадськості.
На чужині навіть найнезначніша зовнішність викликає незвичайний інтерес, і якщо ми приділяємо мало уваги фруктовому дереву в саду, ми розглядаємо його уважніше біля скиту чи в пустелі. Таким фруктовим деревом є мале братство Гермхютерів у Петербурзі. Їхній маленький прикрашений дім молитви знаходиться в кінці Ісааківської вулиці, куди входять через світлий, веселий двір. Їх дуже мало; кажуть, що не більше п'ятдесяти братів утворюють центр цієї конгрегації; але слава про їхню побожність і красномовство їхніх проповідників поширилася настільки далеко, що на кожне свято тут збирається багато людей, високих і низьких, німців, росіян, поляків і французів. Церква завжди така заповнена, що люди тиснуться до відкритих вікон, щоб взяти участь у службі, а пастор відчиняє двері своїх сусідніх квартир, щоб знайти місця для пастви.