вершина, і переможно споглядає землю за її межами, є такою ж поетичною та грандіозною, як ніколи, яку вдихнув скульптор у своїй роботі, і було важко не знайти парадних коней у наших кінних статуях князів, немічних і сонних, побачивши Петра, що скаче на його скелі.
Обличчя імператора звернене до Неви, його рука простягнута, ніби він хоче схопити землю і воду, водночас керуючи і благословляючи. Ця ідея була прекрасною, сміливою і цілком достатньою; і тому незрозуміло, чому митець не задовольнився цим і чому до скелі він додав упокорення змії, яку імператор зустрічає на скелі, і яку топчуть під копитом його коня. Велике правило мистецтва, єдність ідеї та дії, порушується; і майже неможливо співчувати одночасно радості імператора від широкого перспективи з підкореної скелі та його зусиллям подолати дракона. Святий Георгій у своїй боротьбі з драконом повністю зайнятий своєю роботою, прикуваючи очі до нищівного монстра, і цілиться своїм безпомилковим списом йому в голову; він явно не має дозвілля насолоджуватися перспективою з гори. Діагон Петра не грізний, а повзе, як повільний черв'як, ніби випадково, над стежкою, де, також випадково, кінь ступає на нього; чи художник має на увазі, щоб ми зрозуміли, що Петро, як вправний вершник, змушує його так підсадити копито? Тоді Петро робить занадто багато, якщо він благословляє попереду і бореться в тилу: крім того, питання боротьби є дуже невизначеним. Георгіївська гостра, яскрава зброя загрожує недаремно; і якщо він проткне голову істоти, вона буде прикріплена до землі назавжди. Але вкрай малоймовірно, щоб попутний удар копитом коня відразу поклав край змію. Цей інцидент заважає ефекту, але в деякій мірі; бо митець відчув, що ці дві ідеї не дуже сумісні, і тому свідомо чи мимоволі зробив одну домінуючою. Змій такий маленький, а Петро, який, як Колумб, дивиться далеко за межі, з піднятою головою й рукою, кричить: «Земля! а точніше «Вода! вода!» дивлячись на Неву і жадане море, він, здається, так мало турбується про тварину, що її можна не помітити, а може бути віддалено, щоб відновити єдність. Можливо, митець розмістив його тут лише для того, щоб одним із його викривлень отримати точку свиппорта для коня. Тварина досить вільно стрибає вперед у повітрі і спирається ззаду на три частини, дві задні ноги та хвіст, який, мабуть, лише торкається змії, але насправді міцно прив'язаний до неї; це стовп, підпірка і скоба.