У багатьох заможних сім'ях часто є хороший майстер музики, а в деяких, особливо в провінції, є приватний оркестр. Власне, дворянину досить легко зібратися, селяни завжди під рукою, і навчитися грати на скрипці так само легко, як чистити чоботи. Треба лише мати в домі німецького музиканта, це справді дещо дорого, і дозволити йому наставляти їх на певний час, доки не сформується оркестр, а потім у бау або будь-якій подібній нагоді лорд має лише зібрати печі та зайві столи, щоб мати дуже стерпний оркестр. Тут і там, де смак більш вишуканий, три-чотири добре оплачуваних німецьких музиканта будуть затримані в закладі; але це рідкість, як і приватні валторнові оркестри, які іноземці, коли вперше приїжджають до Петербурга, здається, очікують почути з кожного будинку.
У деяких маєтках були засновані школи, де вибрану кількість селян-юнаків навчають читанню, письму тощо, щоб потім зробити їх придатними для роботи садівниками та приставами, або в Петербурзі як конюхів палати та секретарів. Ця молодь приносить із собою здатність до подальшого вдосконалення. Багато з них оволодівають мистецтвом читання й письма, самі навряд чи вміють, і навіть маленькі постильйони часто можна побачити в кутку стайні, які старанно складають літери своїми замерзлими пальцями. Ніщо не може здивувати чужинця так, як надзвичайна пристрасть до читання, поширена тепер серед слуг у Росії. Найважливішою особливістю передпокоїв дворян, де завжди збирається багато слуг, є звичайні читальні; хто не грає в шашки, улюблену гру, взагалі читає. Це не рідкість побачити шість чи вісім у різних кутках таким чином зайнятими; і якщо вони займають-
Це вражає іноземця, який не очікує нічого, крім лінощів і варварства, захопленням, як ознакою прогресуючої цивілізації, його захоплення переросте в здивування, якщо він потрудиться поцікавитися природою їхніх досліджень. Переклад «Мемуарів» Бур’єна, «Історії Росії» Карамсіна, «Байки Круйлова», «Романи князя Одоєвського», «Оповідання барона Брамб’єра», «Історія Малої Росії» Бантиша Каменського, «Огляди всесвітньої історії» Польового, переклад «Неїда» та інші подібні твори. Я не знаю, чи наші дворяни вже піднялися до «Історії німців» Людена чи «Гогенштауфенів» Раумера?