Сформовані в ранній античності та викристалізовані під час варварства середньовіччя, наші міста з їхніми вузькими вуличками та багатокутними будинками, зі спадковими незручностями та аномаліями їхньої архітектури часто виглядають як численні кам’яні лабіринти, у яких лише випадковість розмістила житла; але в Петербурзі, породженні більш освіченої доби, все влаштовано впорядковано і зручно: вулиці широкі, простори рівні, а будинки місткі. П'ятдесят квадратних верст, призначених для російської столиці, дозволяли кожному дому мати достатню площу землі. У наших старих німецьких містах високі спотворені будинки, здається, скрізь видавлюють одна одну і ніби дихають від браку місця для дихання; тоді як у Санкт-Петербурзі кожен будинок має власну індивідуальність і сміливо виступає з маси. Але Санкт-Петербург - це що завгодно, але не мальовниче місто. Все повітряно і світло. У картині немає відтінків, немає різноманітності тонів. Усе настільки зручно, так гарно, так розумно влаштовано і так дуже сучасно, що Каналетто важко було б отримати для свого полотна єдину поетичну картину, яка поставала б перед ним на кожному розі в інших німецьких містах, таких багатих на контрасти, спогади та строкате життя. Вулиці в Санкт-Петербурзі такі широкі, відкриті місця такі великі, рукави річки такі могутні, що, якими б не були великі будинки самі по собі, вони здаються маленькими через гігантський план цілого. Цей ефект посилюється через надзвичайну рівнинність ділянки, на якій стоїть місто. Жодна будівля не підноситься над іншою. Маси архітектури, гідні гір для своїх п’єдесталів, розташовані поруч нескінченними лініями. Ніде, ніде не насолоджуючись висотою чи групуванням, погляд блукає над монотонним морем хвилястих палаців.
Ця однаковість аспектів ніколи не вражає більше, ніж узимку, коли вулиці, річка та будинки вкриті одним білим кольором. Здається, що білі стіни будівель не мають опори на землю, а північна Пальміра під своїм свинцевим небом виглядає радше як тінь, ніж як суть міста. У природі є речі, на які приємно дивитися і про що приємно думати, але все, що завгодно, але не мальовниче, і одне з них — Петербург.
Однак жодне інше місце не зазнає більш цікавих змін навесні, коли небо прояснюється, а сонце знімає бліду пелену з дахів і води. Будинки, здається, відновлюють міцну основу земля, жвава зелень розмальованих дахів і блакитні зоряні куполи церков з позолоченими шпилями скидають своє монотонне крижане покриття; око знову насолоджується довгою некуштованою насолодою кольором, і річка, скинута свого зимового вбрання, знову тече у роздягненій величі та весело віддзеркалює палаци, розташовані вздовж її берегів.