Світ не може представити більш незвичайного або, по-своєму, більш пишного видовища, ніж виставка карет на проспекті на гарний зимовий день. Вулиця вкрита гладкою твердою поверхнею снігу, по якій безшумно мчить екіпаж, єдині звуки, які можна почути, — пирхання коней і напоумливі еякуляції водіїв. Є щось дуже п’янке в тому, щоб їздити туди-сюди крізь дике бурхливе море спорядження. Палаци з обох боків весело осяяні променями сонця; вулиця, хоч і широка, але заповнена; спорядження буває всіх видів і розмірів; тут мчить скромний ісвошчик з ялиновим прикажчиком або чепурною покоївкою за ним; там чудова карета та четверо, наповнені дамами, рухаються більш неквапливо і здаються, порівняно з нашими скромними санками, військовим, що гордо пливе серед флоту півнячих човнів. Карети і двоє оголошують менш показного купця. А тим часом, як блискавка, крізь натовп пролітають красені-однокінні вози, і «Шивдье^ шивдье!» (Швидше, швидше!) — це постійний крик найкращих магніфіко всередині. Це генерали та міністри, які поспішають до своїх кабінетів і на різноманітні зустрічі та демонструють свої діаманти в такому скромному спорядженні, наслідуючи імператора, тоді як їхні дружини вдихають принаймні дихання скажених коней. Ні, сам імператор, закутаний у свій плащ, але непомічений ніким, може пронизати натовп, бо його справи незліченні в усіх кварталах міста. Государ! gossudar! (Господь! Господь!) літає з уст в уста, і майже в ту ж мить привид пройшов. Padyee, padyeCj padyee! кричать маленькі постільйони, різкою та тривалою нотою. Чужа людина, хоч і забуде всю російську мову, яку він навчився в Петербурзі, не забуде падйєе^ Ідвієе, прдвієе і берегисса^, якими візники керують своїм курсом у такому важкому судноплавстві: і якщо немає нічого іншого, що він навчився любити в Росії, він принаймні любитиме спогад про свої санні прогулянки і згадуватиме, з деякою добротою, свій спритний і охочий ісвощчик.
У 1836 році, в грудні місяці, в Москві один чоловік викинув зі свого віконця шматочок яблучної шкірки. Шкірка яблука не досягла вулиці, але випадково вдарилася об край вікна, міцно примерзла до нього й залишалася скованою льодом на шляху від вікна до вулиці, аж поки її не звільнило відлига десь у лютому місяці, і вона змогла завершити подорож, у яку вона вирушила ШІСТЬ тижнів і три дні тому. Це може стверджувати стерпне уявлення про суворість і нетривалість московської зими.