В одному кутку Літнього саду стоїть палац, в якому жив Петро Перший. Це маленький, низький, білий будиночок, з кількома несмачними бардаками, пофарбованими в жовтий колір. На даху між димоходами святий Георгій, верхи на олов'яному коні, пронизує дракона. В інтер'єрі досі збереглися деякі предмети меблів, якими раніше користувався Петро. Будинок, здається, соромився своєї маленькості, бо цілком ховається серед високих лип саду, ніби боїться вторгнутися в компанію величних палаців, що виросли навколо. І все ж час від часу він мерехтить своїми старовинними віконцями крізь листя, наче йому приємно, щоб горді діти яку воно породило. Як по-іншому він мав виглядати, коли він ще був єдиним володарем пустелі, коли він стояв там, єдиний елегантний серед натовпу рибальських хатин! 500 000 квадратів землі, які займає сад тут, у центрі міста, коштували б не менше двадцяти мільйонів рублів, якби їх продали під забудову. Тому можна сказати, що місто жертвує річним доходом у мільйон рублів, дозволяючи саду залишитися; але місто поступає мудро, підкоряючись збитку, від якого він отримує більше, ніж вартість мільйона карбованців у бадьорості та здоров'ї.
Саме в Літньому саду можна сказати, що підростаюче покоління Санкт-Петербурга розважається. Тут маленькі леді ремонтують зі своїми гувернантками, вихователі зі своїми маленькими ембріонами-генералами та сенаторами, годувальниці зі своїми ніжними вихованцями. Неможливо уявити собі прекраснішого видовища, ніж усі гарні козачки, черкески та мушники, що в погожий день метушаться по Літньому саду. Росіяни всіх рангів люблять одягати своїх дітей до семи-восьми років, як це називається d la moujik. Волосся коротко підстрижене, як це зазвичай носять селяни, а маленькі хлопці одягаються в гарненькі кафтани, акуратно підперезані поясами, майже такого ж фасону, що носили купці Гостинного двору, з високими татарськими ковпаками, подібними до тих Вворн у російських кучерів. Останнім часом черкеський костюм користується популярністю у дітей і стає їм чудово, з його срібною вишивкою та кантами з хутра. Тільки коли дітям виповнюється дев'ять-десять років, вони починають одягатися як європейці. Але це стосується лише хлопчиків, адже дівчаток, як тільки вони починають ходити, прикрашають паризьку моду. Ті самі зауваження стосуються дітей імператорської родини, як і дітей дворянства загалом.