Завжди виявляється велике бажання уникнути архітектурного спотворення. Грецький храм чи якесь інше химерне оздоблення при більш детальному розгляді часто виявляється не чим іншим, як набором розмальованих дощок, призначених для маскування якогось об’єкта, який, напевно, не сподобається оку. Іноді, щоб надати більш величного вигляду одноповерховому будинку, власник розміщує на лозі повний фасад додаткового поверху, який при найближчому огляді виявляється лише стіною з бутафорськими вікнами, прикріпленими до решти будинку масивними залізними гратами. Імітація поверхів такого типу іноді могла бути роботою поліції, яка час від часу наказувала будувати двоповерхові будинки на певних вулицях заради одноманітності; але те саме можна зустріти в усіх частинах Росії та Польщі, і це, здається, цілком відповідає характеру слов’янських націй, які завжди більше готові обіцяти, ніж виконувати. Навіть риштування навколо будинку, що ремонтується, треба забити дошками, і цими дошками зафарбовують двері та вікна, щоб змусити око повірити, що вони складають образ добросовісного будинку. Побачивши велику кількість колон і портиків на більшості петербурзьких будинків, незнайомець може уявити себе в Греції чи Італії; але ви марно шукаєте перипатетиків, які б блукали цими величними залами, або епікурейців, які мали б там засмагати. Снігові замети та пронизливі північні вітри виють серед цих авсонівських усамітнень більшу частину року, і роблять їх так само мало придатними для розкішних лежаків, як і величні балкони, які скрізь можна побачити порожніми та безлюдними.
Росіянин легко піддається спокусі внести зміни у свій будинок, і внаслідок цього завжди є велика кількість будівель і незабудов.