Правда є, однак, у тому, що в поведінці найнижчого росіянина є певна спритність, savoir faire і tournure, які всіляко прагнуть бути німцями. Подивіться на крій найзвичайнішого національного одягу, і, незважаючи на бруд і грубість, у ньому щось комі іль фейт буде. Навіть під ведмежими шкурами можна помітити стрункі та округлі форми. Незграбні й смішні одягу, які час від часу зустрічаються серед нас, тут невідомі: судячи з його одягу, росіянин повинен бути одним із найелегантніших і найрозсудливіших людей. Поспостерігайте за двома росіянами найнижчого класу: якщо вони мають важкий тягар для транспортування, hoAV спритно й легко це робить, незважаючи на найжалюгідніші засоби перевезення. У Санкт-Петербурзі звичайним селянам, зібраним навмання, буде доручено транспортувати найдорожчі та найкрихкіші речі; наприклад, величезні дзеркала, порцеляну тощо, і виконають доручення з такою спритністю, ніби це було їхньою роботою з дитинства. Мені б хотілося побачити одну кількість скла, упакованого та вивезеного німецькими селянами, а іншу — росіянами, і знайти баланс між відносною майстерністю та адресою двох націй, відповідно до кількості знищених товарів!
Чудові байки Круйлова, уроки розсудливості, які вони містять, і яскраві порівняння, якими вони сповнені, взяті безпосередньо з життя народу; і ми можемо знаходити щоденні можливості бути свідками сцен, слухати промови та поради, такі як Круйлов у своїх байках. На завершення цих міркувань про національний характер наведемо кілька його картин, багато в чому дуже характерних.
Сліпий ентузіазм, який часто нехтує найважливішими об’єктами, висміюється в написанні цього російського юнака в петербурзькому шинно-тиику, який розповідає своєму другові, що він був у музеї і бачив найчудовіші речі; «Птахи найчудовіших кольорів, прекрасні метелики, всі чужі! а також мошки, мухи та золоті жучки, такі маленькі, що їх ледве видно неозброєним оком». «Але що ти скажеш про слона та мамонта, які також там є, мій друже?» «Слон, мамонт, ах, двійка! Я їх правда не помітив».
В іншій ілюстрації, що супроводжує байки, багатий землевласник представляє своєму другові своїх прославлених музикантів: «У мене є найкращий оркестр у світі, — жоден із них мене не обікрав, і серед них немає п’яниці».
— Може й так, — відповідає гість, тримаючись за вуха, — але, ради бога, нехай мовчать, бо їхня музика розриває мені душу!
Владу російського раба дядько зраджує своєму племіннику так: він веде його в свій сад і показує йому свій ставок, який він наповнив щуками. «Але, боже! — кричить недосвідчений племінник, — щука зжере всю дрібнішу рибу! ""Ха-ха! ти молодий дурень, ти не розумієш? Це саме те, чого я хочу; потім заріжу вгодовану щуку».