Після півночі ми прибули до Галліполі й кинули якір. Ніхто не звертав на нас жодної уваги, і не було жодного зв’язку з берегом. Коли «Золоте руно» прибуло, не було лоцмана, який би вказав їй, де стати на якір, і минула майже година, перш ніж вона закінчила свій трос у дев’ятнадцять сажнів води. Ніхто не відходив, бо була вже за північ, і було щось гнітюче в цьому мовчазному прийомі першої британської армії, яка коли-небудь висадилася на берегах цих проток.
Коли настав ранок, ми лише пошкодували, що природа зробила Галліполі бажаним місцем для нашої посадки. Триколор майорів праворуч і ліворуч, а сині мундири французів були добре помітні на березі, довгі шеренги возів з биками крадучись уздовж узбережжя до їхнього табору свідчили про те, що вони піклуються про себе.