Річниці

За день до вибуху Семюел Гудрам, рота № 6, Колдстрімс, солдат того ж полку та сержант, були на службі в Редані; двоє чоловіків зайшли в один із казематів, щоб прибрати порох і сміття, а сержант залишився зовні.{434} Ледве чоловіки увійшли, як стався вибух. Гудрама підняло в повітря, а потім поховало серед уламків габіонів і землі, що обсипалася, і обидва чоловіки були поховані на гвардійському кладовищі наступного дня. Я більш точний у називанні імен, щоб я міг розповісти анекдот про Гудрама під час нападу на Редан. У ніч перед атакою Колдстріми були на чергуванні, і їх змінили за кілька годин до штурму. Після прибуття до табору Семюель Гудрам був відсутній; і побоювалися, що він пішов поласувати зіллям або його вдарили, коли він виходив з окопів. Але цей бравий воїн залишився позаду через чисту любов до бою та бажання «погратися з росіянами». Знаючи, що штурм відбудеться за кілька годин, Ґудрам, поки полк збирався й марширував, сховався в окопах і використав вільний час перед тим, як його товариші пішли, щоб набити груди його пальта та всі доступні місця навколо нього патронами з їхніх ящиків, побоюючись, що його приватний запас із п’ятдесяти патронів підведе його до того, як він насититься боєм. Коли штурмуючий загін наступав від п’ятої паралелі, з’явився Гудрам із гвинтівкою в руках і приєднався до нього як доброволець, і його полк стверджує, що він був першим рядовим солдатом у Редані того пам’ятного дня. Його двічі виганяли з Редана, і він знову і знову вступав у бій окремо з росіянами, і в цих зіткненнях він отримав два поранення — одне в бік і одне в руку, — але все одно продовжував вогонь, коли останній порив ворожої піхоти відкинув його назад і був змушений перевалити бруствер разом із рештою наших людей у ​​рів. Однак замість того, щоб відійти разом з іншими, як нагода, і триматися в канаві чи ховатися на паралелях, Гудрем зробив імпровізовану рушничну яму на розбитому льодовику за межами канави, і там він продовжував вогонь по ворогу, доки його боєприпаси не вичерпалися, а його рани стали такими болючими, що він більше не міг використовувати гвинтівку. Тоді він схопив руки на плечі й рішучим маршем рушив угору через окопи й відкритий простір, доки не доповів своєму полку. Я вважаю, що його судили за самовільну відсутність і за крадіжку патронів своїх товаришів, але сам Мінос не міг би засудити такого солдата до будь-якої суворої кари за злочин, який присяжні Міноса назвали б героїчним.{435}