Турецька розвідка

Тим часом війська, залишивши три колони на зупинці в Камарі, пройшли повз пагорб Канроберта, боки якого були вкриті{258} вігвамами росіян — одні з них нещодавні, інші спалені, коли Ліпранді пішов у відставку. Вони пройшли повз старі турецькі редути № 1 і 2, до дуже крутого і скелястого конічного пагорба, вкритого сипучим камінням, біля вершини якого росіяни накинули стіну приблизно 2,5 фута заввишки. На вершині зібралася група козаків і російських старшин, щоб спостерігати за нашими пересуваннями. Турки завзято й спритно піднялися на пагорб, ведучи вогонь, а козаки відповіли дрібним пострілом. Раптом арка білого диму піднялася з землі з лютим, шиплячим звуком, кидаючись, як велика змія, до гребня пагорба; коли він летів далі, вогняний слід загубився, але на вершині пагорба вирвався клубок диму, і козаки й росіяни зникли разом з опадами. Фактично, французи почали свою ракетну практику з великою точністю. Немає нічого кращого для такої роботи, ніж їхні легкі ракетні війська. Апарат був простим і портативним — кілька мулів, з кошиками з кожного боку, несли всі труби, футляри, палиці, запали тощо, і ефект ракет, хоча й невизначений, дуже великий, особливо проти кавалерії; стрільці вінчали пагорб. Росіяни стрімко спускалися вниз і переправлялися через Чорну по мосту і бродам біля Чоргуна. Омар-паша, лорд Реглан і французькі генерали провели деякий час в огляді країни, в той час як війська зупинилися в тилу, спочатку артилерія і кіннота, підтримані чотирма батальйонами єгиптян. О другій годині розвідка закінчилася, і військо відійшло до табору, а за стрільцями французької кінноти йшли козаки і час від часу обмінювалися з ними дальніми пострілами на обережній відстані. Загалом розвідка була бажаною і чудовою інтерлюдією в нудних, одноманітних «виставах» облоги. Кожен почувався так, ніби він нарешті вийшов із в’язниці й побив козаків, і я ніколи не бачив таких підбадьорених, радісних облич біля прикриття, як на Канробертовій горі. Це підбадьорило наш настрій знову проскочити галопом зеленим узбережжям і втекти від огидного відчуття обмеження й ув’язнення, яке до смерті набридло нам у таборі.