Весняна погода

«Пагорб Кеткарта» перед табором Четвертої дивізії був улюбленим місцем відвідувачів. Свою назву це місце отримало від того, що генерал Каткарт використовував його як оглядову станцію та як свій ранковий курорт. Прапор дивізії — червоно-білий міщанин — майорів на древку на лівому передньому куті паралелограма, а попереду було встановлено дві підставки для телескопів. Для спостереження за пересуванням противника стояв наглядач. Ліворуч від флагштока була печера, в якій жив сер Джон Кемпбелл. Він знайшов тут бажаний притулок під час шторму 14 листопада. Його позначала невелика дерев'яна огорожа, що спиралася на гарматні постріли, навколо якої був розбитий імпровізований квітник. Генеральський шатер і намети його штабу були поруч. З нього відкривався вид на крайні французи ліворуч у напрямку до Каміша та їхні підходи до Флагштокової батареї та зубчастої стіни. Поглянувши з цієї точки ліворуч, око зупинилося на масі руїн перед французькими лініями, де-не-де перекриті насипами землі або стінами з габіонів, усіяних амбразурами. Ця частина Севастополя, між морем у Артилерійській бухті та Докярд-Крік, була надзвичайно схожа на частину старого Лондона після першого нападу на неї комісарів Уайд-стріт. Була смуга руїн, спільна робота французів і росіян, близько двох миль завдовжки і 300 або 400 ярдів завширшки, і вона охопила місто, як зона. Будинки всередині були пошкоджені, але високі білі комори, куполи церков, портики палаців і громадські будівлі приємно сяяли на сонці. Ярус за ярусом{249} дахів здіймався на гребінь пагорба. Перед цією частиною міста темні степи були порізані лініями французьких підступів, з яких час від часу здіймалися димові вінки гармат або гуркіт рушниць, яким відповідали темніші лінії росіян перед містом. Вночі цей простір безупинно освітлювався мерехтливими спалахами мушкетних снарядів. Пагорб Каткарта відкривав огляд усієї позиції, за винятком частини лівої атаки.