Виникла коротка затримка, і я зрозумів, що козацький капрал скористався, щоб замінити свій сардинський батіг на набагато кращий французький, причому приймач першого, безсумнівно, вважав, що він отримав справжню російську річ. Потім було видно, як поміж коней біля наметів ворушаться трикутні капелюхи та пір’я; санітари та конвоїри кінні; козаки зробили те саме, і зараз англійські, французькі, сардинські та російські генерали та штаб їхали по мосту та між подвійною шеренгою, утвореною глядачами. Генерал Тимовоєв, солдатського вигляду чоловік приємної фізіономії, їхав першим і з усмішкою відповів на салют, яким його зустріли. Генерал Віндхем був поруч із ним, трохи позаду. Був ескорт французьких Chasseurs-à cheval і маленький один з 11-го гусарського полку, і великі коні та високі вгодовані чоловіки останнього разюче контрастували з кепськими, хоча й витривалими скакунами, і з мізерною статурою козаків, які, здавалося, дивилися на них з деяким подивом, тоді як гусари зиркали на них, ніби думали, що один їхній ескадрон буде мати легкий торг за півдюжини сотень таких антагоністів. Кортеж пройшов на невелику відстань у рівнину, а потім частина союзників попрощалася з «nos amis l'ennemi» і повернулася до мосту. Вони пройшли повз нього, а натовп глядачів йшов слідом, коли їх зустрів натовп офіцерів з англійського табору, що спускалися «подивитися на веселощі», яке, на жаль, закінчилося. Тим не менш, вони просувалися вперед через міст і, безсумнівно, якби їм дозволили, під’їхали б до {462} батареї Більбоке або до ферми Маккензі — бо це аксіома, що ніщо не зупинить англійського піхотного офіцера, який сідає на своєму улюбленому багажнику; але капітан французького штабу, бачачи, що може статися, наказав вартовим не дозволяти нікому перетинати міст. Коли ми їхали вгору по ущелині між двома мамелонами, де 17 серпня 1855 року відбулася така гостра битва, ми зустріли ще безліч англійських офіцерів, які спускалися вниз, але їх повернули назад.
О першій годині пополудні 14 березня штаби союзних і російських армій знову зустрілися біля Трактирського мосту — з цього приводу для підписання умов перемир’я, з якими врешті погодилися, оскільки росіяни виявили свою стерпну поступливість. День був сирим, нудним і неприємним, дув різкий північний вітерець, але, незважаючи на це, значна кількість англійських, французьких і сардинських офіцерів знайшли дорогу до мосту, безсумнівно, в надії на повторення галопу 29 лютого; але якщо це була приманка, яка заманила їх туди, вони були повністю розчаровані.