Що ж до турків, то вони так уперто сиділи на своїх полицях і так завзято курили свої апатичні люльки — вони були настільки рішучі, обурюючись імпульсами цікавості, — що пальці постійно свербіли від розкоші дати їм ляпаса, і неможливо було встояти перед поривом спробувати, який ефект мав би удар ногою, щоб порушити таке роздратування. незворушність. Не було натовпу в Чобхемі, щоб порушити одноманітність військових ліній, але велика кількість англійських солдатів у своїх недільних костюмах прийшли та «допомогли» на церемонії. Незадовго до дванадцятої години блискучий жезл — він справді буквально палав золотом і сріблом, латунню й полірованою сталлю, коли гаряче сонце грало на розкішних мундирах і спорядженні — було видно, що піднімався долиною з боку міста. Перед ними йшли чотири ведети, французькі драгуни в мідних шоломах і леопардових шкурах; різні штабні офіцери заздалегідь; потім принц Наполеон, у формі генерал-лейтенанта, і генерал Канроберт, у повній формі та вкритий орденами, з одного боку, і сер Джордж Браун з іншого, обидва дещо позаду. Вплив кортежу, який проносився повз, бачення гарцюючих коней і розкішних капарисонів, танцюючих шлейфів, золотих і срібних мережив, гусарів, драгунів, артилерії, рушниць, зуавів, спахіїв, уланів, офіцерів усіх видів зброї, одягнених з таким ефектним одягом, який у Франції є дуже справедливим, доки люди сидять на конях, було чудовим. Воно промайнуло, як якийсь грандіозний хід сцени, якщо можна настільки принизити його силу та реальність порівнянням. Англійцю було неприємно спостерігати за червоним плащем і трикутним капелюхом; золоті еполети та поворот британських офіцерів виглядали дуже погано серед усього розмаїття костюмів, які насолоджувалися французи, і недаремно останні скаржилися, що за мундиром не можуть визначити, хто генерал, а хто капітан.
Коли ведети з’явилися в полі зору, заграли барабани кожного полку, засурмили труби та горни, і всі чоловіки, які були розсіяні по землі безладними натовпами, прибігли{30} з усіх боків, і вдягнувшись, розгорнувши зброю, з великою швидкістю впали в шеренги глибиною три, з оркестрами, вівандьєрами, мулами та димлячими вогнями, що поспішно погасли в задній. Коли генерал Канробер підійшов до першого полку, він підняв трикутного капелюха й хтиво вигукнув: «Vive l'Empereur». Офіцери повторили крик, і він тричі пробіг по лінії полку. Оркестр заграв, чоловіки вручили зброю, і принц проїхав повз, вклоняючись і піднявши капелюх на знак визнання, і оркестр знову, як комплімент англійському генералу, заграв «Боже, бережи королеву».