Пожежа спалахнула в Галліполі вранці в суботу, 22 квітня. Попередня п’ятниця була Страсною п’ятницею у греків, і вони дотримувалися її, як зазвичай, на великому святі, залишаючись допізна, бенкетуючи та гуляючи. Тому було пізно — близько 9 години ранку, — коли нас розбудив асистент-хірург Ірвін з 28-го, який спав у лігві в сусідній кімнаті з капітаном Менселлом того ж полку, і вигукнув: «Вставай! Вставай! Будинок Олександра горить!» Будинок, у якому жив головний лікар, був на іншому боці вулиці, приблизно на три будинки нижче. Полум'я вибивалося з вікон резиденції папи Зонані, і грецьке населення бездіяльно дивилося на нього, а ті, хто жив по обидва боки, якнайшвидше усували його наслідки. Турки погладили бороди і вважали, що в знищенні приміщень безпосередньо стосувалася воля Божа, а греки заламали руки і більше нічого не зробили. Майор у своєму хвилюванні просунув рукою крізь скло і вигукнув: «Вставай і збирай свої речі, або ми закінчимо». Послідував стрибок із ліжка й кидок до небагатьох запасних предметів одягу, що валялися, а потім почав стрімкий політ униз сходами до саду з цибулею та часником у задній частині будинку, який, здавалося, спеціально створений як притулок для нас. У домі були містер Ірвін з 28-го, капітан Менселл з 28-го, майор Коллінгвуд Діксон, R.A., двоє солдатів 28-го полку, слуги офіцерів, стара жінка, кілька дітей, півні, кури тощо, негайно почалася сецесія ларів і пенатів на цю землю-притулок; Ліжка, пальта, скрині, портмантео, ящики кидалися вниз по сходах, і точилася запекла боротьба за перевагу у вузькому проході, у той час як старенька та діти похмуро зойкали, літаючи з кульками, прядками та незрозумілими речами.
Посеред усього нашого сум'яття на вулиці почувся важкий тупіт — двері нашого дому вирвалися, і всередину ввірвалася група французької піхоти з криками: «Cassez tous, cassez tous; il faut abattre la maison!» Однак їм пояснили, що ця необхідність не є абсолютною, і що для них було б набагато краще присвятити себе порятунку нашого майна. Вони{25} миттєво погодилися й, кидаючись на різні речі в кімнаті, з неймовірною швидкістю перенесли їх у сад. Їхні товариші зовні були енергійні, як демони. Вони встановлювалися на дахах будинків поруч із палаючим особняком, розбивали черепицю, руйнували стіни та залишали на них масу руїн за такий короткий час, скільки мені потрібно, щоб написати ці рядки. Вони врятували квартал міста, бо там було мало води, а кілька маленьких ручних двигунів не служили. Морські піхотинці та матроси «Жан-Барта» та «Монтебелло» були висаджені дуже швидко.