Спустившись з Малакова, ми натрапили на передмістя зруйнованих будинків, відкрите до моря — воно було наповнене мертвими. Росіяни заповзли в нори та кутки кожного будинку, щоб померти, як отруєні щури; артилерійські коні з розірваними пострілами нутрощами були розтягнуті по всьому простору позаду «Малакова», позначаючи місце, де росіяни висунули свою останню колону, щоб відбити її під прикриттям важкої польової батареї. Кожна хата, церква, деякі громадські будівлі, сторожові будки — все однаково було розбито й пронизано гарматами й мінометами. Повернувши ліворуч{366}, ми пройшли дуже високою білосніжною стіною великої довжини до воріт верфі. Ця стіна була пробита і пробита гарматами наскрізь. Всередині були доки, рівних яким, кажуть моряки, не було в світі. В одній із них весело палав пароплав. Ворота та стіни магазину були розколоті та пробиті пострілами. Праворуч були величні будівлі верфі, які раніше виглядали такими чистими, білими та ялиновими. Їхні частини були розбиті на атоми й звисали разом у таких шматках і плямах, що було просто чудово, як вони з’єднувалися. М’який білий камінь, з якого були зроблені вони та стіни, легко розбивався на шматки гарматним пострілом.
З усіх картин жахів війни, які коли-небудь були представлені світові, севастопольський госпіталь показав найжахливішу, найжахливішу й огидну. Яким чином бідолашне людське тіло може бути понівеченим, і все ж тримати в собі душу, коли кожна кінцівка розтрощена, а кожна вена й артерія виливає життєвий потік, можна вивчати на кожному кроці й водночас дивуватися, як мало вбиває! Будівля, яка використовувалася як лікарня, була однією з благородних паль всередині стіни верфі і була розташована в центрі ряду, під прямим кутом до лінії Редан. Увесь ряд був особливим чином підданий дії пострілів і снарядів, що летіли над Реданом, і ракетам, спрямованим на казарменну батарею; і він мав боки, дах, вікна та двері, часті й виразні докази тяжкості канонади.