Приготування до атаки

«Та полковник Єй, звісно, сер», — сказав цей славний малий, який, вочевидь, був здивований моєю думкою, що у світі може існувати якийсь інший полковник. І справді, Легка дивізія відчула його втрату. За різкістю манер він приховував добре серце. У бою ніколи не гинув більш досконалий солдат, більш відданий своїм людям, службі та своїй країні, ніж Лейсі Єй. Протягом усієї зими його увага до свого полку була зразковою. Його люди першими отримали госпітальні бараки. Коли інші полки потребували будь-яких зручностей і майже всього необхідного, фузилери, завдяки турботі свого полковника, мали все, що можна було здобути зусиллями й передбачливістю. Пишучи про нього та про подібні випадки, я зазначав: «В Інкермані його відвага була очевидною. Він і полковник Егертон тепер пішли з життя, і в Легкій дивізії залишився лише один офіцер такого ж рангу, який перебуває в такому ж становищі, як і вони. Невже нічого не можна зробити? Жодного визнання їхніх заслуг? Жодного нагородження? Жодного ордена за заслуги?»[21] Наблизилися двоє французьких солдатів з англійським морським офіцером, якого вони відводили як шпигуна. Він розповів нам, що є офіцером з «Вайпера», що він пішов провідати друзів із Морської бригади, потрапив на Мамелон і був узятий у полон. Французи вказували на те, що Морська бригада не була задіяна на Мамелоні, що шпигунів багато і вони спритні; але зрештою вони задовольнилися поясненнями і відпустили свого полоненого з надзвичайною люб'язністю. Ми були близько до Мамелона, і часті постріли з гвинтівок та свист куль доводили, що ворог не піднімав прапора перемир'я. Ми перебували в зигзагу — рові близько шести футів завширшки та шести футів завглибшки, із землею, розкиданою по боках від пострілів, і зустрічали французів, навантажених флягами з водою або великими бляшанками, повними кави, а також бляшанками з м'ясом і супом, приготованими в ущелині неподалік, які вони несли на Мамелон.