Відправлення першої частини британської експедиції з Мальти

З 10 години до 15.30 год. корабель пройшов уздовж діаметра{11} півкола між двома мисами, які позначають південні кінці Греції. Мис Малеа, або Св. Анджело, — це ще один крутий, гористий і безлюдний мис, як мис Матапан, і не такий цивілізований на вигляд, бо біля нього не видно сіл. Проте в отворі на його південно-східній стороні мешкає грецький відлюдник, який, мабуть, має величезні можливості для вдосконалення свого розуму, якщо Циммерман взагалі заслуговує довіри. Він не дуже втрачений для покликів природи, і має велику ніжність до корабельного печива. Як правило, він піднімає невеликий прапор, коли поруч проходить судно, і часто отримує задоволення від запасу хард-бейку. Якби ми хотіли поласувати його розкошами, ми не змогли б цього зробити, бо вітер з цього кута люто кинувся на нас, і щойно ми обігнули його, ми побачили, як море розбивається на гребені піни, що вилітають прямо з наших носів. Старі моряки не були без гарантій, коли радили «тому, хто подвоїв мис Малеа, забути свій дім». Ми потрапили прямо в етезійський вітер — один із тих буйних Левантів, про який, як казали вчені серед нас, мав би бути Євроклідон, який привіз Святого Павла на Мальту. Захищене нами на схід скупченнями маленьких островів, море піднялося й плутаними клинами котилося до корабля. Вона поводилася благородно, але з невеликою допоміжною паровою потужністю ледве могла втриматися. Нас відігнало на підвітряний бік, і ми не дуже просувалися. Пориви шалено обрушувалися між усілякими класичними островами, які ми не могли розрізнити, бо наш мальтійський пілот злякався і відкрив важливу таємницю, що він не відрізняв один із них від іншого. Люди добре витримали свій євроклідон і наслідували поведінку корабля. Ніч настала на нас, працюючи в чорних бурхливих морях, розливаючи їх у білі бризки, і втікаючи в небезпечні невідомі місця. Пройшло без пісні, темно і незатишно: багато страждань було в герметично закритих камерах, в яких «почивали» наші офіцери і ремствували на долю.