Тяжке пригнічення

По дорозі теж були жахливі видовища — росіян, які померли{364} чи вмирали, доставлені так далеко до лікарень із фатального Малакова. Пройшовши крізь лабіринт окопів, габіонад, зигзагів і паралелей, якими французи прокладали свій надійний і смертоносний шлях до серця російської оборони, і м’яко ступаючи між купами мертвих, де на землі були повні ознаки кривавої сутички, ми нарешті дійшли до голови французького сапу. До підніжжя величезного похилого кургану землі, що здіймався над рівнем на цілих двадцять футів у висоту, було ледве десять ярдів і показував у всіх напрямках усміхнені дула своїх гармат. Триколор спокійно майорів з найвищої точки, а французи зайняті будівництвом семафора на вершині. Біля ніг був рів, приблизно двадцять чи двадцять два фути глибиною і десять футів шириною. Саме там переправилися французи — там був їхній дощатий міст, і тут вони накинулися на нічого не підозрюючих захисників Малакова. Їм залишалося не більше десяти ярдів. Нас було дві сотні, а чоловіки тоді задихалися. Хіба дошки не були кращими за драбини? Це пояснює, наскільки легко французи переправилися. Праворуч, виходячи з верхівки французького траншеї, була лінія габіонів на землі, що йшла до цього мосту. Французи зробили це, миттєво вийшовши з траншеї в Малакофф, так, щоб вони мали змогу влити безперервний потік людей на роботи, порівняно безпечно від флангового вогню ворога. Так само вони відразу викопали траншею поперек роботи всередині, щоб перевірити, чи немає гальванічних дротів для розстрілу мін. Встаньте на парапет і спустіться — якої дивовижної товщини ці амбразури! Від рівня землі всередині до верху парапету не може бути менше вісімнадцяти футів. Там було вісім рядів габіонів, нагромаджених один над одним, і коли кожен ряд відступав до верху, він залишав на виступі під ним чудовий банкет для захисників.