Від атаки 18 червня до 10 липня ворог зміцнював свої роботи; вони досягли такого прогресу в Редані, що було визнано доцільним відкрити по них сильний вогонь. Це почалося о п'ятій годині ранку 10 липня і тривало чотири години. Кілька амбразур було зруйновано, а відповідь противника була слабкою; але вони не припиняли своєї праці, і ми були змушені залишити боєприпаси для загального обстрілу. Англійська кавалерія, довгий час бездіяльна, почала з нетерпінням чекати служби в польових умовах, оскільки були надії, що буде здійснено рух проти російського корпусу на Верхньому Бельбеку. 12 липня генерал Барнард був призначений начальником штабу.
Генерал-майор Маркхем прибув 19 липня і прийняв командування Другою дивізією; але він завдав суттєвої шкоди своєму здоров’ю зусиллями, яких докладав під час подорожі через Індію, щоб дістатися до Криму, і не додав високої репутації, яку здобув на Сході.
Прибуття сера Гаррі Джонса замість сера Джона Бергойна сприймалося з надією, але цей офіцер не змінив план атаки, а також французькі інженери жодного разу не оцінили важливості землі між ними та Малаковом, доки росіяни не продемонстрували цінність Мамелона, захопивши та зміцнивши його навесні того ж року. Сер Гаррі Джонс, хоч і був молодшим за сера Джона Бергойна, не був щасливий із здоров’ям цього солдата-ветерана, і деякий час роботи велися без його особистого нагляду. Якщо ґрунт перед нашими траншеями та соками до Редану був важким, то те, через що французи пробивалися на підходах до Бастіону дю Ма, і особливо до Центрального Бастіону, було буквально масою ооліту та твердих порід.