Була п'ята година, перш ніж останній пароплав, який мав чекати транспортів, знову потрапив під вагу, і ніч настала, перш ніж вони дісталися до входу в Чорне море. Коли вони проходили повз форти (які досить часто зустрічаються в бік Евксину), вартові викрикували дивні виклики та запалювали сині вогні, а сині вогні{39} відповідали з наших кораблів у відповідь; так що іноді вся сцена нагадувала грандіозне казкове видовище; і не потребувало великої напруги уяви, щоб повірити, що дерева були творінням Грива, — що Стенфілд мчав у водах і кораблях, — що форти були зроблені з картону, а хмари марлі, освітлені майном, — тоді як ці вусаті солдати з червоними фесками чи тарбушами, ексцентричними синіми куртками й бриджами й білими поясами цілком могли б видатися за Суррей. позаштатні. Згасли сині вогні! — ми всі лишилися сліпі, як сови опівдні; але наші очі одужали, зірки нарешті почали мерехтіти, два вогні сяяли, точніше туманно тьмяніли на обох луках — вони позначили вихід Босфору в Евксинський. Ми промчали повз них, і прощальний виклик і ще один синій ореол показали, що вартові зовсім прокинулися. Ми були в Чорному морі, і ось! і море, і небо, і земля були враз закриті від нас! Туман, дрейфуючий, липкий, огидний туман, синювато-білий, холодний і сирий, упав на нас, як пелена, затуляв зірки та всі небесні вогні, і, наче слимака, прокрався вниз по двору, щоглі та стійкам, прилип до обличчя та бороди, зробив палубу темною, як кладовище, і змусив усіх нас спуститися на гуму та кава. Це була справжня чорноморська погода.
Пізніше вночі ми пройшли крізь флот, який ми прийняли за турецьких вояків, але розпізнати їх було неможливо, і якби блокада їхніх портів ці судна могли бути російськими [6]. Вранці той самий серпанок продовжував дрейфувати й обіймати землю; але одного разу він піднявся і виявив пароплав на березі, навколо якого кружляв транспорт, скинутий з місця, подібно до того, як курка стежить за куркою. «Везувій» зробив гарматний вогонь, і через деякий час пароплав знову зміг взяти транспорт на буксир і приєднався до ескадри. Пізніше ми виявили, що це була Мегера. Лінія землі була позначена берегом білих хмар, і край морського горизонту був однаково закритий.